Відлітай.
Квапливо так туди де тепло.
де розмаїттям пахне горизонт.
Згадай.
Та розгорни з побитого думками серця,
Незрозумілостей вагон.
Зпали.
Те перехрестя, де мишами розбіглися стежки.
Де в полум"ї вугільних стресів,
Поміж рядками, теплими заборами сиділи ми.
Збагнути важко.
До чого прагнути, а що вбива ножем.
повільно тиснеться у груди-вікна,
Чому ж так не можливо відчувати, те що змито вже давно дощем.
Хоча так хочеться. Так хочеться любить зав"ялі квіти.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117122501208
Свидетельство о публикации №117122501208
Рецензии