Лиш мільйони самотніх, понурих людей.
В голові теплий хміль, казино та бордель.
З серця висохли згадки чуттєвих речей.
У мільйонів самотніх понурих очей.
Пустоти в рідинах, що в тілі течуть,
Стальні смертні лінзи зпалили зінниці.
Емоцій й бажань на лиці не відчуть
Де серце було - там пустельні криниці,
Так висохло світле й благе почуття.
Вже варто б по справжньому вірити в Бога.
Можливо ще вдастся вдихнути життя,
В пустирні серця, в розбиті дороги.
Але це не скоро все, може й ніколи.
Сидіти вам всім в сірій масі очей.
Й щоразу коли озирнусь я довкола,
Побачу мільйони самотніх, понурих людей.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117122501204
Свидетельство о публикации №117122501204
Рецензии