не зачіпай
і не люби
красу,
а - відпускай ............
у серці май
пустелю.....
хай з караванами
верблюдів
диких, дивних
уздовж і
впоперек
її зісходить
сирота-погонич
- твоє серце
...
захмарних ніздрів
їхніх
дИханням
, ніби дощами,
зігрієш
квітку одиноку -
-ЇЇ- негадану
появу......
невтримну
неповторну
на чотири
вічності - єдину
......
Вакулою-стовідчайдухом
засни
на схилі дюн,
по-під порогом горизонту,
і руку одинокості
клади під голову,
наповнену
зірками і
туманами.....
повідпускай
всі міражі
в весільних платтях
нехай ідуть світами,
… не стримуй їх
за рукава
............
У Бога
все –
випАдком...
!
і - на щастя
Пустеля
© Copyright: Тарас Иванов, 2017
Свидетельство о публикации №117122510150
Свидетельство о публикации №117122510150
Рецензии