Смирення

Поема

                Слову-Богу присвячую

Нелегко! —
живеться
нелегко —
хто бачить
далеко…


оце ходять білі —
білі
лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюсь
сорочкою
в священний їх клекіт?

я ще злечу?
любий Ісусе,
аж
до Тебе?
якби з небес
впало ще
більш
аніж треба —
вбило б всіх
Небо

нелегко
нелегко
живеться — хто
бачить
далеко…

Ох, Ісусе Христе, помилуй
я не дрозофіла
дрижачи
у глибині
перед Тобою — дорожить одним
днем
живе — лиш одним
днем, бо живе
лишень
один день

Ісусе милий! помилуй мене
дрижать
й дорожить —
мені б
треба…
я ще не ліг
на землі — щоби нижче неба!
Не смирився — як треба…


Ісусе, Ти спробуй...
одразу ж
я не можу
ще отак —
щоб жив Ти
а я… а мені
лиш цим дорожити
а одразу —
я вставляю геніальну
вставку-оазу!


менше виджу — менше
ненавиджу…
майже як у Байкалі:
роздягнусь — у народі
широко!
та й дивлюсь
у здивоване
Око…


чи я спішу?
чи не роздав медалі?

Ісусе, помилуй!
бо я  маю ще — жити
день
за
днем
як маєш —
макати мене?

Огром…
ох, нелегко і нелегко
нам
це з’яснити
хто зирить
далеко
якось же маєш
Ти в словобаченні
жити…


Ох, я роздягнусь
у народі
широко… широко!
і дивлюсь
в подивоване
Око…

від начальства
подалі
(як їх —
з далекою
дальністю?)
але ж я —
відбиваюся тут —
геніальністю…


як би
на Тебе звалити
цю гору
далі?

мов курець —
шаторить
свої
шмотки
як йойкне — відразу!
я ж обмацую
дів
курей
ідеї
небо
щоб забезпечити їм геніальну
оазу…


Ти — образний Творець
і не змусив
мене мучитись…
бачив — як рибак
над
ямою-озером
готовий відбитись
од щук —
якби хотіли
прищучити?


Чи Ти
не знаєш —
що не боюсь нікого!
я в нормі —
як Миколай в Небесній нормі!
Я кличу Тебе!
з усіх горлянок
озвучую! Тебе!!
а Ти як блиснеш —
у теміні
я згадую — про зміст
і форму…


тож сліпі ходять…
я голий
Космічні цілісні зволікаю
всім шати!!
сволочі — фанфароформами
передо мною — спішать
            прикрашатись…


Ну то мені вже не роздягатися —
перед
народом широко!
Ти Бог — Ти
глибоко…
глянеш в них Оком


о! — втекли, всі до одного.
Хоч би один як на сміх...
з дихання Твого вогняного
як я міг вдарить під дих?
І – як так жити? —
мабуть
треба
смиритись…


оце ходять білі —
білі лелеки
милий Ісусе Христе,
я обіймаю
священний їх клекіт
і ним
володітиму??
володітиму
серцем в них молодітиму!!

23.12.2017,
Київ