Трутень i Бджола

Жила була Бджола, на пасіці у полі
Де квітів ген розмай, – був просто рай
Hе працювати звісно, – не могла               
І скільки вистачало сили               
Hектар збирала, – в щільники носила               
А поруч: - Трутень жив, – жив не тужив               
Великий, головатий...               
Дарма, – що з однієї хати               
Та працювати, – не хотів               
Медок він пив, – медок він їв               
Своєю статтю милувався               
В чужім добрі та ласощах кохався               
Такий пихатий був, -               
Про Совість, – геть забув               
Та всьому є кінець, –  гуде „бджолиний Рій”               
Зажеру Трутня, – треба гнати, в зад, мерщій 
І вирішили: - „Тут йому не жити!”
Мітлою вимели ледащо, паразита!

Мораль:
...Ось так бува, і у людей ведеться
Між них хапуга, ледар приживеться
Йому б цю баєчку запам'ятати слід
Оскільки, – по своїй натурі, – дармоїд
То ж на роботі він, – не гнеться, і не пнеться
Бо з насолодою, – і за чужими спинами живеться
Та годі Люди вам його терпіть
Женіть його, –  мерщій його женіть!
23.06.86р.