Моей Родине. Иван Коваленко

«Моїй Батьківщині» Иван Коваленко

Я іще не нажився
 На цьому на білому світі,
 Я напитись не встиг
 Шуму сосен, беріз і ялин,
 І мене звідусіль
 Кличуть трави, і віти, і квіти
 І з полів, і лісів, і долин.

 Я ще землю свою
 Не пройшов всю від краю до краю, –
 Мене Бескид чека
 І Дніпра, і Десни береги…
 Україно моя!
 До твоїх я грудей припадаю,
 Щоб у тебе дістать
 Ще хоч трохи і сили, й снаги…

 На цім світі давно
 Мені більше нічого не треба –
 Тільки б бачить тебе
 І любити тебе досхочу,
 Й на просторах твоїх,
 Під твоїм рідним зоряним небом
 Тиху ласку твою,
 Як незбагнене щастя, відчуть…

Я не вірю, щоб хтось
 Ще ніжніше тебе міг кохати,
 І ніжніше, ніж я,
 Міг у серці тебе берегти!..
 Та коли я помру,
 Ти не плач наді мною, як мати,
 А калиною лиш
 На могилі моїй розцвіти…

------------------------------
«Моей Родине» Иван Коваленко

Я ещё не нажился
На этом прекраснейшем свете,
Я напиться не смог
Шума сосен, берёз и калин,
И меня отовсюду
Зовут травы, и ветви, и ветер –
И с полей, и с лесов, и с долин.

Ещё землю свою
Не прошёл я от края до края, -
Меня ждут берега
И Днепра, и широкой Десны…
Украина моя!
До груди я твоей припадаю,
Чтоб достать у тебя
Каплю силы для нашей страны…

Мне от мира давно
Ничего уж не нужно, не нужно –
Только видеть тебя
И любить тебя очень хочу,
На просторах твоих
И под небом – то звёздным, то вьюжным,-
Твоя ласка тиха,
Словно странное счастье, чуть-чуть.

Я не верю, что кто-то
Любить тебя может нежнее,
И нежнее, чем я,
Может в сердце тебя сохранить!..
И когда я умру,
Ты не плачь надо мной. Я сумею
За тебя, моя Родина,
Жизнь до могилы сложить…

(22.12.2017)