Калина красная. Иван Коваленко

Червона калина

Ми посадим калину у себе в городі,
 Ту калину, що люблять і славлять в народі,
 Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
 Ми посадим у себе червону калину.

 Є на світі плоди і дерева незнані:
 Помаранчі, цитрини, кокоси, банани,
 Виногради солодкі, інжир і маслини,
 А для нас наймиліша – червона калина.

І наїдку мало, й краса небагата,
 Не вистигне влітку, терпка й гіркувата.
 Восени червоніє, а спіє – в морози.
 І не ягоди в неї – кривавії сльози.

Чумаки від’їжджали в далеку дорогу
 І калину везли, проти лиха підмогу.
 Запорожці пили із калини напій,
 Як за правду і волю виходили в бій.

Ми в калині родились, в калині зростали,
 В калинові сопілки журбу виливали,
 І калину на серці несли в домовини,
 На могилах у нас виростали калини.

І цвіла наша доля калиною в лузі,
 Розливалась піснями в скорботі і тузі.
 Стали душі у нас і терпкі, й гіркуваті,
 Бо калинове горе живе в нашій хаті.

Нас давно, як калину, отак поламали,
 Як калину червону, в пучки пов’язали,
 А ми пута розірвем і будемо жити,
 І калину червону ми будем садити.

І садити, й любити, і ніжно плекати,
 Їсти ягоди з неї, терпкі й гіркуваті.
 Хай нам стукають в серце калинові сльози,
 Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.

Розростуться, розквітнуть гаї калинові,
 І сопілки заграють мелодії нові,
 Кожну душу зігріють, застиглу й холодну,
 І розбудять і славу, і силу народну.

То ж давай-но посадим калину червону,
 Нашу радість гірку і від зла охорону,
 Ми у неї здобудемо мужності й сили,
 Щоб калиновий край врятувать від могили.
------------------------------
«Калина красная» Иван Коваленко

Мы посадим калину в своём огороде,
Ту калину, что любят и славят в народе,
Нашу грустную радость, утеху едину:
Мы посадим себе куст багряной калины.

Есть на свете плоды, мы их даже не знаем:
Апельсины, лимоны, кокосы, бананы,
Сладкий есть виноград, и инжир, и маслины,
А для нас нет милее той красной калины.

И питанья в ней мало, краса – небогата,
Она лето не встретит, терпка, горьковата.
Она осенью – ала, а спеет – в морозы,
И не ягоды в ней, а кровавые слёзы.

Чумаки выезжали – вдаль звала их дорога,
И калину везли – против лиха подмогу.
Запорожцы для чая её брали с собою,
И за правду и волю не бежали от бою.

Мы в калине родились и в ней вырастали,
И в свирель из калины свою грусть выливали,
И калину в сердцах мы домой доставляли,
На могилах калины у нас созревали.

И цвела наша доля калиною в луже,
Разливалась и песней над тем, кто недужен,
Стали души у нас так терпки, горьковаты -
Это горькое горе пришло в наши хаты.

Нас давно, как калину, вот так поломали,
Как калину, в пучки нас нещадно связали,
А мы путы порвём, будем дальше мы жить,
Чтоб калину багряную вновь посадить.

Разрастутся сады из калины по новой,
И свирели сыграют мелодии снова,
И согреют всем души, как Солнце - природу,
И разбудят и славу, и силу народа.

И сажать, и любить, и её опекать,
Её ягоды есть, терпкий вкус разгрызать,
Пусть стучатся нам в сердце багряные слёзы,
Чтобы мы не согнулись в невзгоды и грозы.

Так давай же посадим калину – не рано,-
Нашу горькую радость, от злобы охрану,
Она даст нам отвагу и новые силы,
Чтоб калиновый край избавлять от могилы.

(21.12.2017)