668-ым в Черновцы

Нічний потяг - ловець наших снів,
Теплим димом та куривом дихає.
Перекинувшись парою слів,
Закриваєм від себе всі виходи

Крізь вірші на листках "Покоління",
Залишаючи суть між рядками,
Від нудьги чи за новим горінням -
Вирушаєм стежками зі сталі

Під очима легенькі синці,
Бо холодні ліжка у плацкарті.
На пероні стоять Чернівці
Що насправді, нічого не варті

А на вулицях сірий сезон,
І голодні бездомні собаки,
Ніби містом пройшовся мусон,
І тепер нам його не впізнати

Тут дороги засипані попелом
Тут згоріла казковість і свято.
Люди хворі прокляттями поспіху,
Закладають бруківку асфальтом

Двори, що завше служать переходом
Тут заводять у ще один кут,
Тут купляють вино, а не воду,
Щоб позбавити серце від пут.

Небо здійснює свій ритуал,
Сонце сходить. Та тільки у вічність.
Може ми не знайшли той портал,
Що веде у живу потойбічність

Місто духів - духів старих,
І поетів, що пили тут каву,
Тут костели ховають скарби
Та вони, зазвичай, не цікаві

Ніби все помирає, не дихає,
Перейшовши крізь часу петлю,
Навіть озеро, трішки і висохне,
Не здолавши цю карму сумну

Та подекуди, тут навіть гарно,
Лиш тоді відкривається суть,
Що була між рядками не марна,
Що покаже нам правильну путь

Приведе нас до гіда, по зорях
Він розкаже секрети про Дім,
Головне! Має вдосталь історій,
Аби розказати всім...

І людей тут, насправді, немає
Бо вони запечатали культ,
Бо лиш той, хто усе пам'ятає
Назавжди залишається тут

А у тінях сховались Хранителі,
Що проводять місцеве слідство,
Вони, справді, великі любителі
Розказати про все в Королівстві