Свiт, що створений лиш для нас

І

Хочеш, я тобі намалюю
Світ, що створений лиш для нас?
Хочеш, я його розфарбую
І прикрашу| тисячами прикрас?
Ось дивись, це наш дім-
Затишний, теплий, як любиш!
Ти не бійся, якщо в небі грім:
Я його викреслю| чуєш?!
Наші діти грають в саду:
Два хлопчики й лялечка-дочка,
Намалюю тобі я весну,
З квітів сплету два віночка.
Ми танцюєм, танцюєм с тобою щодня,
Ти мене обіймаєш так ніжно,
Ти мені прошепчи: "Ти моя!
Я тебе кохатиму вічно!"
Та чому ти мовчиш?!
Де твоє щире і лагідне слово?!
Тут так тепло, чому ж ти тремтиш?!
Я зігрію тебе, милий, знову...

Той ранок був дивно похмурим,
І дощ не вщухав день і ніч,
В очах розпливались фігури,
І руки тремтіли. Ми ж ішли пліч о пліч!?
Тепер я одна,
Я змучена, втомлена, вбита,
Замість казки тепер тут - війна,
Замість діток тут - рана відкрита...
Всі фарби, якими творила наш світ,
Всі посмішки, погляди, рухи,
Все тепло обернулось на лід,
Мене з ніжністю вб'ють| твої руки.

Кіра Зубаль
Зима 2014


ІІ

Гори, цвіт мій, палай серед вічних пустель,
Горицвіт мій, пелюстками ж;врій,
Серед вічно холодних підлог і стель,
Серед гостро натягнутих нервів!
За дверима так темно – стіна і вікно,
У вікні – знову ніч і химери,
Я шукаю вже дуже давно,
А знаходжу подерті шпалери.
Пам'ятаєш, було тут колись,
Як в Едемі, і тепло, і пряно,
Тут дві долі в коханні сплелись,
Тут два серця – безумні і п'яні.
І платівка стара на землі,
Сувенір, що лишився на згадку,
Рухи вальсу розтали в імлі,
Я не можу згасити лампадку.
І ходжу, від дверей до дверей,
Від вікна до вікна, від кінця до початку,
Мені чується сміх тих дітей,
Де ти є, моє любе малятко?!
Я шукаю по всіх закутках,
Мені маряться люди і звуки,
Скільки крові в оцих пелюстках,
Мене з ніжністю вб'ють| твої руки!

Кіра Зубаль
04.11.2015


ІІІ

І страх останній попелом вже став,
І в темряві нарешті бачу очі,
Весь лід, що ти створив - розтав,
Я не згадаю більше серед ночі.
І дім на пагорбі стоїть,
Там так давно немає вже нікого,
Серед світів, світанків і століть,
Ледь не забула я туди дорогу.
Більш не лунає той дитячий спів,
Я не шукаю тут давно нічого,
Ти все зробив, як ти того хотів,
Я полишила всю свою тривогу.
Троянди в тім саду вже відцвіли,
І море свої хвилі проковтнуло
Той світ, де ми з тобой жили,
То все неправда, все минуло.
Я не тримаю більше зла,
Нема під серцем болю і страждання,
Останній раз сюди прийшла,
На кладовище для кохання.
Я під повіками лишу,
Отого вальсу дивні звуки,
Останній вірш тобі пишу,
І відпускаю| твої руки.

Кіра Зубаль
10.12.2017