Когда покинешь мир прекрасный

         Коли  покинеш  світ  чудовий.

Покинеш  рідних,  дім  і  друзів,
Тіло  положать  в  гріб  дубовий,
Згаснуть  мрії  всіх  ілюзій,
Коли  покинеш  світ  чудовий.

У  домовини  запах  восковий,
Прийдуть  тебе  всі  проводжати,
Коли  покинеш  світ  казковий,
Хтось  буде  трішки  сумувати.

Можливо  навіть  хтось  заплаче,
Чи  добрим  словом  пригадає,
Усе  життя  твоє  диваче,
Як  в  кінострічці  пропливає.

Уже  відтікали  хвилини,
І  кинуть  тіло  в  яму  чорну,
А  зверху  важку  ношу  глини,
Ще  б  кинули  трубу  підзорну.

Обставини  поглине  фатум,
Всі  розійдуться  по  домівках,
Кому  поставиш  ультиматум?
Тіло  у  ямі,  душа  в  мандрівках.

Взяв  душу  ангел  від  порога,
В  світ  паралельний  прилетіла,
Упала  на  поклін  до  Бога,
І  щось  не  внятно  белькотіла.

Чи  ти  жила  по  моїм  законам?
Чи  може  жила,  як  хотіла?
І  не  зважала  заборонам?
Бог  запитав  в  душі  без  тіла.

Дивись,  домівки  тут  вельможні,
Кому  служила  ти,  признайся?
І  чи  пройдеш  ти  на  таможній?
Скажи нам  чесно,  не  лякайся.

Житло  для  тих,  хто  з  Богом  в  серці.
Хто  в  неділю  слухав  літургію,
Дивись,  що  на  терезах  в  денці,
Покинь  свою  вже  ностальгію.

Душа  панічно  зажурилась,
Надію  маючи  мізерну,
За  що  б  вона  не  зачепилась...
Злі  сили  били  у  козирну.

Історію  життя  й  помилку,
Уже  на  жаль  не  переписати,
Що  на  землі  ти  сіяв  змалку,
Плоди  там  мусиш  пожинати...

Автор; Н.П.Рубан.