Калина

(Поетичний переклад вірша Олесі Атланової)

Тремтить калина у саду, скидає стиглі ягоди.
До неї знову я прийду в ранковий час поплакати.
Розмови з нею заведу, солодких ягід спробую,
скажу, що розум не в ладу з серцевою хворобою.

А вітром злим з кущів між тим
червоні листя скинуті,
Без тебе я, любов моя,
не можу спати, дихати...
Душа болить, і кожну мить
вкриває скроні інеєм,
закат калиновий горить
твоїм, коханий, іменем.

Цвіла калина навесні красою-нареченою.
Ти обіцяв тоді мені, що разом нескінченно ми.
Дивились ми на ті сади із гронами доспілими,
Вели сюди твої сліди, куди я влітку бігала.

А восени погожих днів
не випросиш — зима вже ось.
Хвилює серденько мені
неждана біла паморозь.
Заворожи та підкажи, –
я плачу під калиною, –
зимову мить  як пережить
сумною сиротиною?

Снігів покров сховає знов
пурпурні стиглі ягоди.
Ах, як же ти гірка, любов,
мені завчасно знати би!...

*********************

ОРИГИНАЛ:

Калина
    Олеся Атланова

Дрожит калина на ветру, роняя гроздья-лакомства.
Я к ней сегодня поутру опять приду поплакаться.
В ладони ягод наберу, уже на привкус сладкие,
с калиной речи заведу, о том, с чем нету сладу мне.

А  ветер злой  с калины той срывает листья  рыжие.
Мне  без тебя,  хороший мой, не спится и не дышится.
А у виска моя тоска искрится белым инеем,
горит калиновый закат на сердце твоим именем.

Цвела калина по весне застенчивой невестою.
Ты обещал, любимый, мне, что будем долго вместе мы.
И я всё лето босиком к любви заветной бегала,
и под калиновым кустом срывала гроздья спелые.

Всё холодней. Погожих дней  у осени  не выпросить.
Целует сердце всё больней нечаянная изморозь.
Поворожи и подскажи, моя подруга нежная,
как эту зиму пережить печально-белоснежную?

Как на постель, сметёт метель рубиновые ягоды.
Как горек вкус любви твоей, ах, если знать бы загодя.