Д. Юферова, Я встретила Покой. С укр

Октябрь я проводила, дождь зову,
Морозец первый уколол без злости…
И вдруг – Покой, плащом метя листву,
Бредёт дорожкою куда-то в гости…

Айда в село, наперерез полям!
Вон наша хатка старенькая – с краю!
В нагих уже берёз пресветлый храм,
Уснуть, я ветром солнышко толкаю.

Вон с ноябрём там катится арба
И по дороге листья мнёт в ухабы
Ведь ты, Покой, упрямец! Верно, да?
А у меня глаза на слёзы слабы.

А он смеётся тихо: «Я не твой…»
Да и сама я не возьму чужого.
А жизнь, – как вихрь могучий, листовой,
Смирить его – мне сил не хватит снова.

Покой в плаще и дождик по спине,
И тихий смех – мне, видно, показались…
Другим ты нужен более, чем мне.
Ступай, Покой, – тебя они заждались.

                10.12.2017
Зустрiла Спокiй
Людмила Юферова
Минаю жовтень, вкотре зву дощі,
Морозцем першим злегка укололась...
Аж раптом - Спокій в довгому плащі
Неквапно йде доріжкою до когось...

Гайда в село полям напереріз!
Моя стара хатинка - перша скраю.
У світлий храм роздягнутих беріз
Он вітер спати сонечко штовхає.

Он з листопадом котиться гарба,
Розтрушуючи листя по дорозі.
Який ти впертий, Спокою, ти ба!
А в мене очі, бачиш, тонкосльозі.

Та він сміється стиха: "Я не твій..."
А я ж ніколи не візьму чужого.
Життя - такий потужний листовій,
І стишити його мені незмога.

І знову сміх, чи так мені здалось,
І Спокій у плащі, і дощик дрібен...
Іди собі - тебе чекає хтось,
Кому ти більше, ніж мені, потрібен.

http://www.stihi.ru/2017/11/24/10221