Кричить мені хтось:- Зупинись! Не йди!
Та я не чую, чи не хочу чути.
Хай скаженіють в пеклі всі чорти
Нове щось хочу я в собі відчути.
Наперекір всім правилам, табу,
Через провалля, хащі, перешкоди,
Іду і знаю, шлях я цей пройду,
Переборовши примхи непогоди.
І впавши на самім верху гори,
Над прірвою,затамувавши подих,
Я прокричу: - Зоря моя гори,
Мій шлях-буденність, зовсім це не подвиг.
Не буде біля ніг моїх троянд,
На лаврах не спочину, я те знаю,
Про мене скажуть:- Ну який талант,
Таких,як він багато проростає.
І може там, на тій самій горі,
Притомлений, давно всіма забутий,
Щось відшукаю в головній корі
І Буду я хоч трішечки почутий.
Спливає час, вже сиві журавлі,
Мої роки несуть у світ з собою,
Я знову опинився на землі,
Не на горі, а знову під горою.
Роздуми
© Copyright: Виктор Гала, 2017
Свидетельство о публикации №117121005061
Свидетельство о публикации №117121005061
Рецензии