Присвячується Рогінському Є. О.
У темряві сполошеної ночі
До мене линуть твої карі очі,
Вони вогнем просякли мені душу
Та серця я кохати не примушу.
Як ось тебе не можу улюбити
Й не трібно душку так мою ятрити
І серця вже негоже розривати –
Тебе я не зумію покохати.
І винна, буцім, в тому дуже-дуже –
Побила я твою добрячу душу,
Зім’яла в ком твоє, юначе, серце
Й любові те малесеньке джерельце
Камінням закидала я доволі –
Я знаю, що провина моя в тому
І прощення упроховути в тебе
Не маю права я на кшталт пустелі
Доперва я зволяти можу, так-то,
Яка та тюжка, що для мене взята.
Чи можна душу клерувати часом?
Я каюсь, я молюся дуже важко
Ненавиджу я серденько своє,
Яке у грудях понадміру б’є…
Й до тебе не совманиться мені,
Зірвались поміж нами як мости…
08.12.17.
Вогнем..
© Copyright: Катя Александровская, 2017
Свидетельство о публикации №117120808895
Свидетельство о публикации №117120808895
Рецензии