Мара Белчева. Мовчу, бо чую, як говорить квiтка

Мара Белчева


Мовчу, бо чую, як говорить квітка,
мовчу, бо чую я пташиний спів:
в вікно прозоре прослизнувши швидко,
осінній дух до мене прилетів.

Колишуть небо ізумрудні вітки,
все диха ніжним запахом борів – 
йде осінь – і на крилах ворожбитки
достигне шал моїх останніх днів.

Берези їй дарують пишні квіти,
а трави найтихіші шлють привіти,
шле папороть вітаннячко своє.

На передсмертну давшися утіху,
у захваті душа радіє тихо
й осінню пісню лебедину п’є.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Мара Белчева


Мълча, защото цветето говори,
мълча, защото птичето ми пей:
промъкната през тихите прозори
във стаята ми есента се смей.

Небето й в смарагдените бори
във ароматна люлка се люлей – 
и в лоното на нейните простори
последната ми радост ще узрей.

Брезите я посрещат със букети,
тревиците с най-тихите привети
и папратите с бронзови листа.

Заслушана в предсмъртната наслада,
мълчи душата ми от изненада
във лебедовий химн на есента.