Лина Костенко Открываю рассвет я скрипичным ключом

Лина Костенко «Открываю рассвет я скрипичным ключом»
(перевод Владимира Туленко)

Открываю рассвет я скрипичным ключом,
Ночь черна, в инкрустации вечности,
Горизонт поднимает багряным плечом
День  наш – нотной страницею вечности.

Что сегодня? Какой-то весёлый фрагмент
Из безумной, неистовой доли?
Правда нам улыбнётся глазами легенд,
А свобода – глазами неволи.
 
Любовь без повторов – моей валторной,
Путей прощальных – первой скрипкой печали.
А серые будни будут биты, как бубны.
Мне очень легко. И ужасно мне трудно.

Эволюция перьев гусиных,
Философий брехливых нимб.
Слово – фамилия мысли ныне,
Но чаще – её псевдоним.

Так чего же ищу я, и чем я жива?!
Вольный мир слов людских многолюдный.
Вы стихи? Вы поэзия? Только слова?
У грядущего слух абсолютный!


*****
Ліна Костенко «Відмикаю  світанок  скрипичним  ключем»

Відмикаю  світанок  скрипичним  ключем.
Чорна  ніч  інкрустована  ніжністю.
Горизонт  піднімає  багряним  плечем
день  -  як  нотну  сторінку  вічності.

Що  сьогодні?  Який  веселий  фрагмент
із  моєї  шаленої  долі?
Усміхається  правда  очима  легенд
і  свобода  -  очима  неволі.

Любов  неповторна  -  моя  валторна.
Шляхи  прощальні  -  перша  скрипка  печалі.
А  сірі  будні  будуть  бити,  як  в  бубни.
Дуже  мені  легко.  Дуже  мені  трудно.

Еволюція  гусячих  пер.
Філософій  забрьоханий  німб.
Слово  -  прізвище  думки  тепер,
а  частіше  -  її  псевдонім.

Так  чого  ж  я  шукаю  і  чим  я  жива?!
Велемовний  світ  велелюдний.
Ви  поезія,  вірші?  Чи  тільки  слова?
У  майбутнього  слух  абсолютний.