Бажане Рiздво

Вступ:

У нас, чи не в нас,
У цей чи інший час,
Далеко чи близько,
Високо чи низько
Відбулися ці події,
Чи то правда, чи то мрії?
Дійсність вигадку зміняє,
Тільки Бог напевно знає,
Вірити в дива суцільні,
Передріздвяно-швидкоплинні,
Чи це фарсом все назвати?
Вам, глядач наш, вирішати.

У черзі за Різдвяними замовленнями у небесній канцелярії співають янголи. Всі однакові, серйозні, сконцентровані на справі.

Ми вісники свята Різдвяного,
Від щастя та щирості п’яного.
Ми виконавці, ми свята гаранти,
Ми янголи неба – різдвяні сержанти.
Ми голуби пошти веселого свята.
В нас купа замовлень, бо ми янголята.
До кожної хати, квартири, палати,
Повинні принести ми крапельку свята.
Повинні ми настрій людей піднімати,
Дорослих вітати, з малечею грати.
Замовлень багато, не має хвилинки,
Дивитись не те, як палають ялинки,
Спливає, мов лава, гарячий цей час,
Ми бачимо свято без зайвих прикрас.
Немає на диво ні часу, ні сили,
Замовлення взяли – і знов полетіли.
Все вчасно роздати, не сплутати мрії –
Свята потребують від янголів дії!
Ми всі на роботі, нам всім не до жартів.
Мі світлого свята безрадісна варта.
 
В тій же черзі стоїть маленьке янголятко. Не таке як всі. І співає собі само.
 
Я – янголятко Різдвяного свята,
У мене пригод та історій багато,
Безмежно завдань – я весь час поспішаю,
Буває таке, що кудись не встигаю.
Буває і гірше, трапляються дні,
Коли я виконую зовсім не ті
Бажання людські, якими забиті
Всі вільні хвилини, різдвяні всі миті.
Передсвяткові, доноворічні,
Казкові, сміливі та фантастичні!
Тому – мерседес, тій – шлюб ніби з картинки,
І я під різдвяні цяцькові ялинки
Повинен нести подих свята без тіні,
І ось, присягаюсь, що буду віднині
Найянголятнішим янголом свята…

Голос зверху:

- Не будеш! Бо в тебе боргів повна хата!

Янголятко:

- Я не розумію! Прошу, поясніть!

Голос зверху:

- Зніміть з нього крила! І німб відберіть!

Янголятко:

- Це дуже жорстоко мене так карати!

Голос зверху:

- Не треба в небесній приймальні кричати!
Хто того року поплутав бажання?
Хто відповідальний за їх виконання?
Наплутав ти все, що тобі доручали!
Від страху в Різдво діти гучно кричали,
Ти їм кажана подарив, а вони
Чекали від тебе настільні дві гри!
А вчений і досі тваринку чекає,
На скрипці музика донині не грає,
Не бачили песика в свято сестрички,
Але в них є все для рибальства та річки!
Якщо ти не виправиш все це, мій друже,
Мені до пояснень різдвяних байдуже!
Немає на небі ні зірки, ні хмарки,
Де б я не почув хоч би жодної скарги
На тебе, соколику! Йди виправляй!
І янгольську мантію швидко знімай!

Янголятко:

Не можна ж за це так жорстоко карати.
Через дрібниці не треба втрачати
Гумор та радість Різдвяного свята,
Я впевнений, що полюбили малята,
Того кажана, і тваринка в безпеці,
А вчений тримав би його мов в фортеці.
На досліди він кажана замовляв.
Тому я тваринку від нього сховав.
Не можна сказати, що я не зробив,
Я просто не маю на досліди сил.
Й сестричкам рибальство на користь піде,
Їх тато з собою на літо візьме.
А скрипка й скрипаль розійшлись того року,
Бо задав сусід скрипаля нам мороку.
Музика в квартирі так голосно грає,
Що від мігренів під’їзд весь страждає.
Коли не приніс інструмент музиканту,
Життя врятував я музиці-таланту!

Голос зверху:

Що б ти не казав, ти боржник, виправляй.

Янголятко:

Та хоч поясни, не спішіть, постривай!

Голос зверху:

Ти попереднє Різдво прогуляв.
Навколо геть скарги – немає похвал.
Забув ти про щось особливе торік,
І віри вогонь в багатьох душах зник.
Провина твоя, виправляй, поспішай,
Забуті бажання ти всі пригадай,
Виконуй і знов повертайся до нас.

Янголятко:

Це жарт? Перше квітня? Ховайся. Атас!

З маленького янгола знімають усі янгольські відзнаки, і він йде зі сцені, а черга продовжує співати.

Ви чули? Звільнили!
Кого тут звільнили?
Без права повернення?
Без краплі надії!
Він надто був впертий!
Він був як дивак!
Як працювати з таким?
А ніяк!
Він в хмарах вітає! На нас не зважає!
Він вірить у диво! Режим зневажає?!
А ми не повинні як він жартувати!
Ми дуже серйозні! Бо ми янголята!

На сцену виходить маленький янгол, якого вигнали з небесної канцелярії, і каже.
Янголятко:

Що ж, ось я і на землі,
Тут все чуже тепер мені.
Що знаю я про цих людей?
А головне – нема ідей,
Як я повинен обернутись,
Щоб на хмаринки повернутись.
Згадаю, добре, що було?
Що того року загуло?
Що я не встиг? Що пропустив?
На що не вистачило сил?
А ось я пригадав! Дивак,
Хотів собі залізний гак,
Щоб від сусіда боронити
Межу. Чи можу я таке дарити?
І ось йому тоді приніс
Дві пари новеньких валіз,
Щоб він з дружиною взяли
І замість чвар відпочили.
А ось ще був один момент,
Коли бажав поліціант,
Йому я замість знака «стоп»
Замовив файний гороскоп,
Який пообіцяв йому
Дружину, тещу і дочку
Відправити кудись на схід,
Або туди, де вічно лід.

На сцені з’являється людина в лахміттях і співає.

Пісня божевільного:

То не вітер, то не дим,
Точиться по світі,
Увійде свято в кожен дім,
Зайде й згасне в миті.

Не несуть тепла свята,
Не несуть надії,
Час спливе зійде зоря,
Розчиняться мрії.

Для людей є світлим свято,
Якщо в кошику багато
Наколядо, Нащедрово,
Подаровано грошово!
Я не вірю у дива,
У святкові байки,
Це не свято, а ганьба,
Дзвони мов нагайки!
Сповістять про час Різдва,
Але те лякає,
Що вся хрещена земля
Щедриків чекає!

А якщо від цього свята,
Не збагачується хата,
Сумнів усіх гризе в душі,
Чи то свято, чи то ні?

Янголятко:

Хто ж так в Різдво співає?
Всіх людей й святих лякає!
Хто не вірить в диво?
Ну, озвися, живо!
Я є світлий янгол свята!
Знають навіть немовлята,
Що дива в житті існують,
Від біди вони рятують!
Так ти кажеш, що не віриш,
І про диво ти не мрієш?
Тобі гроші не потрібні?
Ані крупні, ані дрібні?
Теплий дім? Хутряна шуба?
Добре ти живеш без шлюбу?
Ні пилини, ні билини,
Ні дитини, ні дружини.
Від бажань людських ти вільній?

Божевільній:

Так, я просто божевільний.

Янголятко:

А! Тепер мені все ясно!
З глузду з’їхавши! Прекрасно.
Ще кого з моєю вдачей
Я зустріну на додачу?
(Піднімає голову і звертається до неба.)
Ти глузуєш? Ти жартуєш?

Божевільний:
(теж підіймає голову догори)

Ти нікого не почуєш.
Там ніхто нас не чекає!
Світу іншого немає!
Зірки там та вітер сильній…
Може, й ти в нас божевільний?

Янголятко:
(відходить від божевільного)

Геть! Мене ти не чіпай!
Є терпінню всьому край!
До Різдва два дні лишилось!
Варта янгольська з ніг збилась,
Роздавати всім дарунки,
Цінні кошики й пакунки,
А ти кажеш, див не має.
Не існує?! Не буває?!

Божевільний:

Ти віриш у диво, я бачу, ти мрієш.
Тоді ти скоріше мене зрозумієш.
Ти кажеш про янголів і про бажання,
Про щирі думки та про їх виконання.
А як ти поясниш ось це? Не чекав?
(божевільний подає Янголу сумку з листами від людей з бажаннями)
Янголятко:

О Господи мій! Я нарешті згадав!
Я так вихвалявся, собою пишався,
Що врешті забув, що десь ще залишався,
Окремих листівок, бажань особливих,
Не в міру важких, але дуже важливих.

Божевільний:

Його я знайшов ще торік у снігах!

Янголятко:

Фіаско! Провал! То мій янгольський крах!
Тепер стало ясно, за що пожурили,
І з неба на землю з ганьбою спустили.
А поки не виправлю тої біди,
Цього не пробачать мені нагорі.

Божевільний:

Не знаю, чи янгол ти, чи чарівник,
Чи божевільний, чи рятівник.
Але прочитай, чого хочуть вони,
В листах їх немає ні фарсу, ні гри.
Чого ж їх бажання в снігах поховали?
Їх просто забули, про них не згадали.
Як вірити їм…

Янголятко:

…але ж вірять вони!

Божевільний:

Вважаю, що ні. Вони в світі самі.
Без віри, підтримки, ось лист, прочитай,
І вірять чи ні – потім сам вирішай.
Янгол відкриває перший лист і читає.

На сцену виходить молода жінка і каже від імені тієї людини, що писала листа:
Я мрію про мир у любій країні
Віднині довіку, навіки віднині.
Я янголів прошу синів повертати
До мати та батька, до рідної хати!
Про злагоду мрію у рідній країні
Довіку віднині. Навіки віднині!

Жінка йде, янгол відкриває іншого листа, на сцену виходить хлопчик:

Я вдячний за все і багато не прошу,
Я дуже дорослий, все винести зможу.
Не треба мені ні санчат, ні дарунків,
Ні іграшок, щедриків, цінних пакунків.
(Може вийти ще більш молодший хлопчик на сцену і взяти за руку старшого)
Ми просимо разом із маленьким братом,
Нехай наша мама помириться з татом.

Відкриває третій лист:

Дякую дуже за все, що я маю,
За те, що весь всесвіт в обіймах тримаю.
За диво подій, за віру і мрії,
За те, що даєш мені силу для дії,
Я прошу одного – адресу змінити,
І в теплі країни, як птах, полетіти.
Прошу допомоги в отриманні візи,
Я так сподіваюсь, що навіть валізи
Зібрав. І чекаю, мій янгол, благаю,
Зроби явою сни, де адресу міняю.

Четвертий лист:
На сцену виходить жінка з пов’язкою на очах:

В цей світлий, великий і радісний час,
Я хочу одного – побачити вас!
Радіти, як діти! Від барв бути сита,
І погляд, мов душу, навіки відкрити.
Нехай сивина на моїй голові,
Я мрію про те, щоб побачить її.
(Жінка уходить зі сцени)

Янголятко:

Я знаю напевно що маю робити –
В серця розчарованих віру вселити.
Як міг я забути і поряд не йти,
Коли ці нещасні так вірять мені.
Я йду, мені треба багато зробити,
Щоб люди змогли святу знову радіти.

Божевільний:
 (збирався йти але згадав про сумку з листами)

Іди я тебе не тримаю. Стривай!
Ось інші листи, їх ти теж забирай.
Я їх не читав, але знаю і вірю,
Вони всі чекають на здійснення мрії.
Вогника теплого свята Різдвяного…

Янголятко: (з сарказмом)

Світлого їм, а для тебе що, тьмяного?
Ти не радієш, не віриш, не мрієш?
Зневагу до свята ти світлого сієш?
Та що з божевільного врешті нам взяти?
Хоча б наостанок ти міг загадати,
То мій тобі дар. Загадай, що бажаєш…

Божевільний:

Ти щедрістю ніби сокирою вражаєш.
А знаєш, чого це я став божевільним?

Янголятко:

Бо з глузду ти з’їхав, від правил став вільним.

Божевільній:

Ні, брате. Тому, що я мріяв про диво,
Про неосягнене, про неможливе.
І поки був в силах, і поки був в змозі,
Копав я колодязь ось там при дорозі,
Щоб пташечки, люди, тварини сюди
Приходили влітку напитись води.
Це діло моє, але скаржиться тіло,
На те, що з роками розтрачена сила.
Води не побачив, людей насмішив.
А головне – віру в діло лишив.
Я хочу довести, що диво існує!
Але весь народ з мене тільки глузує.
Ніхто не сказав, що він «мужній», чи «сильний»,
Всі кажуть про мене, що я божевільний!
Мені неважливо що скажуть вони,
Не слухаю їх. Мені байдужі всі.
Але якщо з янголом доля звела,
Водою наповни до верху від дна
Колодязь, що вирив, на інших не схожий
Один божевільний. І хай перехожий
Здивується силі бажання та віри,
Коли доторкнеться до чаші без міри.

Янголятко:

А що ж ти для себе тоді загадаєш?

Божевільний:

Бувай.
(йде зі сцени)

Янголятко:

Щасливий ти тим, що коня напуваєш?
Ти не божевільний, ти світлий, як свято,
Ти вибач, але в мене справ так багато.
Нехай твій колодязь наповненим буде,
І світ християнський як дим розповсюдить
Про дива чарівні чи божевільні,
Про наміри щирі, і помисли сильні!

Янголятко уходить зі сцени. На сцену виходить жінка з пов’язкою на очах і знімає її:

Я дякую святу за право надії,
За те, що збулися мої щирі мрії.

Виходить хлопчик з братом:

За те, що ми з братом, і тато, і мати,
На двір у сніжки йдемо разом всі грати.

Виходить чоловік з валізою в руках:

За те, що почув мене янгол у свято,
І їду я всесвіт великий пізнати!

Виходить жінка, що співала про війну :

Я вірю, що мене мій янгол почує,
Війна у країні моїй ще лютує.
Але чула я, що дива йдуть по світі,
І може вже зараз, Різдвної миті,
Хвороби і війни назавжди вщухають,
Всі люди землі в свято цього благають.

Хтось із присутніх співає:

А я чув, той колодязь, що рив божевільний,
Наповнений вщерть. Він віднині не вільній.

Хтось інший:

Ну як після цього не вірити в диво?

Янголятко:
(виходить на сцену)

Ця думка чарівна, а мрія зваблива.
Все те, що відбудеться з нами і з вами,
Сплановано вірою і небесами.
Хвилюйтесь, радійте, але не втрачайте
Надію на краще. Із святом. Бувайте!