Я жiнка

Я – жінка
Занурившись у світ моїх очей,
Гадатимеш: «Ти хто? Яка і звідки?»
Я – вічність , що безпам’ятством пече ,
Я – сьогодення спрагла диво-квітка,
Бурхлива річка, що зміта сміття ,
Я –  літній ранок білого наливу.
Я – впертість, що не знає вороття,
Дзвінкоголоса пташка полохлива.
Я – лава, що вогніє на шляху!
Сопілка, що цілується з вустами.
Я – зірка, що припнули на даху,
Я – ключик, що до щастя знає браму.
Я – правда,то ж не гніть на свій  копил Невільницю, прикуту на галері,
Травинку, злом притоптану у пил,
Непійману жар-птицю златоперу.
Я – танець у трипільському степу
І скіфський степ , аркану непідвладний..
Я – біль в солону вмочений ропу,
Я – ніжність, звір і нитка Аріадни..
Я зіткана із тисяч протиріч –
Сюжет поету і натхнення вітер.
Я з кривдою борюся віч-на-віч,
Я – жінка . Лиш одна на білім світі.
Гнучка буваю – весняна лоза
І таємнича ароматна гречка,
І пустотлива весняна гроза…
Я – жінка-пісня – вічності вервечка!