Жаль... Маргарита Метелецкая

      http://www.stihi.ru/2017/12/02/1551   

Природу умирающую жаль…
А душу, что окаменела – втрое!
Душа больная лечится Любовью -
Извечная Вселенская мораль…

В глубоких норах – и не отыскать -
Те чувства наивысшего порядка…
Но вот они в сердечке зреют сладко,
Чтоб поцелуем скорбных согревать…

Так хочется весь Мир зацеловать,
Дозваться: «Да, опомнитесь же, люди!»
Планеты нашей  солнечной   не будет,
Когда позволить злу торжествовать?!

В грехах распятая, добру внимаю -
Молитвою всю Землю обнимаю!

Оригинал

      Жаль мертву пташку, мертве деревце...
      А скам'янілу душу людську - втричі!
      Любов'ю лікувати лихо це
      Одвічно вимага Закон Космічний ...

      Заховані глибоко, як в норі,
      Ті почуття найвищого гатунку
      У серці набухають поцілунком
      До людства, що в жалобі та журі...

      Так хочеться весь Світ зацілувать
      І докричатись: "Схаменіться, люди!" -
      Бо і Планети нашої не буде,
      Як Зло продовжить в душах вирувать?!

      В гріхах розіпнута, як діяти я маю? -
      Молитвою всю Землю обіймаю!

Иллюстрация из Интернета.