А стежка у памят встелена мохом високим

А стежка у пам*яті встелена мохом високим,
І все вже забув, навіть співи мої,
Ти, мабуть, не був ні до кого таким ось жорстоким,
І вже позмовкали маленькі ось ті солов*ї.

А я, як же я? загубилась шляхами, до кого,
Піти би, податись? чекаю на щось-то таке,
Для тебе не та, бо я дуже, я дуже убога,
І в тебе кохання до мене вже більш не живе.

Постерло із пам*яті все що колись-то між нами,
Було, ну а далі, а далі мій друже прощай,
Я все ж пам*ятаю як ми два шляхи поєднали,
Ти дуже бажав, добре, йди, щось-то інше шукай.

Чи може і стрінеш кохання найкраще ніж то, що між нами,
Чи може обдарить тебе те, що я не змогла дарувати,
Ми поряд були, пам*ятаєш, були ми роками,
І все, що я мала в душі - поспішала тобі відавати.

Забулось усе, стежина вже мохом високим,
Кохання прощай, різні ми і в нас різні шляхи,
Мої почуття були щирі до тебе, глибокі,
Але я для тебе убога, за що відкупити гріхи?!

У тебе є вдача, у тебе є гроші і друзі,
А що я для тебе? порожні твої почуття.
Ні, дійсно я впораюсь з цим ось сама самотужки,
Бо щире кохання, у мене нема каяття