Умер мiй друг

Умер мій друг,надійний,вірний,
Зійшов із двору в небуття,
Дзвіночок пес,наш страж надвірний,
Хтось вкоротив йому життя.
Маленьким Бублик був опецьком.
Зростав мецатеньким без бід.
Щоб сил набратись молодецьких,
За трьох дурних з’їдав обід.
Бурчав на пса щораз господар,
Проте  у миску підсипав,
Як той варив старому воду,
Та всі провини пробачав.
І виріс краснем пес на диво
Аж задивлялись собачкИ,
Коли веселий і щасливий
Ганяв дворами навпрошки.
І вже не Бубликом гукали
(Домашній вирішив профком)
А всі солідно величали
Улюбленця свого Сивком.
Та мав він гандж  для всіх набридлий:
Сусідів поночі будив,
Як на цепу сидіть огидно,
Щораз вночі на місяць вив.
А головна була причина:
Коли хазяїн йшов кудись,
Друг сумував,вив без упину –
Народ репетував і зливсь.
Сусідське лементіло віче:
-Убий його! Убий! Убий!
Настирно  й гнівно лізло в вічі,
А пес видзявкував – Живий!
За це служив друзяка чесно
(була у цім любові суть)
За роль відведену почесну
Давав хазяїн в ніс лизнуть.
Звалила вірного недуга:
Не лащився,не пив,не їв.
Сім’я лишилася без друга,
Бо хтось,бездушний,отруїв.
Дивився в душу,як людина,
Не скімлив більше,не гарчав.
Стекла з очей його сльозина
І з хазяйнами попрощавсь.
Ще тричі обійшов подвір’я,
До ніг,як завше притуливсь,
Легенький стогін,ніби пір’я,
Над ним піднявсь в небесну вись.
Тепер нема – в обійсті пусто,
Безрадісне життя повір.
Хай висходяться сльози густо
Тому, хто серцем – лютий звір.