Зникаю

Зникаю
Июньский Дождик

Мені не треба говорити про кохання,
Якщо для тебе це тягар такий великий.
Але для тебе є одне прохання,
Ти краще відпусти мене,ми вже давно не діті.

Докори неможливо стерпіти ,ти чуєш,
Ображений на мене,я все розумію.
Та чому ж ти рідненький стільки років,
До мене як тоді своєй душею линеш.

Ця біль не зникне з нашого життя,
Її не можна залічити часом.
Лиш словом теплим наче вранішня роса,
На мить лікує те,що ми не разом.

Я б пролетіла птахом над тобою,
Із неба крадькома дивлясь на тебе.
Дощем умила б в літню спеку,
Якщо б тобі найсправді було треба.

Та ти мовчиш,я розумію чому,
Напевно я любов придумала сама.
Мені лишається залишитись у світі цьому,
Без тих очей,яких знайшла я у віках.

Тебе шукала я через віки,
І ось знайшла,та знову загубила.
Ми наче в морі ті порожні кораблі,
В яких розірвані вітрила.

Це не забудеться,хоть як би не хотіла,
Мені напевно прийдеться піти.
Бо вже не буду я твоєю милой,
Тобі бажаю кращой долі назавжди.

Стихає вечір солов,їной пісней,
Березоньки грайливії шумлять.
Лиш місяць світить понад моїм містом,
І я як завжди все не можу спать.