Людмила Юферова. Шелестит мой ноябрь, нагоняя...

Автор: Людмила ЮФЕРОВА, Украина
             
                Перевод Инессы СОКОЛОВОЙ

***

Шелестит мой ноябрь, нагоняя сырую прохладу,   
Легкокрыл ветерок сушит золото листьев в селе.
Вышло солнце к пруду, чтоб напиться, – какая отрада,
Но в воде отраженье страданий моих на земле.

Листопад, погоди, не беги так по вечному кругу!
Плачем скрипки своей не спеши зазывать холода.
Ну, зачем мысль мою ты встряхнул? Лист дрожит от испуга.
Тлеет старый мотив на душе и зовёт в никуда.

Осень – это печаль! Обнимает меня раз за разом,
В просинь неба смотрю, не теряя своей головы.
Ждать устала любви, не найти нужных слов так вот сразу,
Отпусти ты меня и в большие мечты не зови.

Хризантемы не тронь – пусть пылают последним букетом,
Не стучи и в окно, ещё больше тоски будет гнёт!
Разве есть в том вина, что Господь мне велел стать поэтом?
Хрупки плечи мои, крест тяжел, но узнать бы, что ждёт.

---

Оригинал,  http://www.stihi.ru/2011/11/21/802

***

Жебонить листопад, одягаючись у прохолоду,
Легкокрилий вітрець сушить золото мокре в селі.
Із цеберком прийшло до ставка синє небо по воду,
У якій перегіркли страждання мої і жалі.

Листопаде, постій, не біжи так по вічному колу!
І на скрипці не грай зазивальної для холодів.
Ти вже геть обтрусив мої думи, як листя, додолу –
І тепер у душі тільки жевріє болісний спів.

О, осіння печаль! Ти цілуєш її раз за разом,
Синю смужку небес прихиляєш їй до голови.
Я стомилася йти і чекати любов поза часом,
Не зови мене в путь і у мрії свої не зови.

Не чіпай хризантем – хай палають останнім букетом,
І не бийся в шибки, бо ще більше від цього пече!
Та не винна ж я в тім, що велів Бог мені буть поетом
І що хрест із жалів Він поклав на худеньке плече...