Лина Костенко. Доверие

Не нужно класть беспечно руку на плечо.
Жест этот кстати может быть лишь в танце.
Доверие - робкий зверёк, умчит. Ещё
он любит тихий холодок дистанций.

Он ценит время. Минуты. Годы. Дни.
Он чудный зверь, он любит даже муку.
И даже расстояние, разлуку.
Но он не любит на плече руки.

Среди садов и трелей соловьёв.
Он чует шаг коварный браконьера.
Он ждёт ловушки от взглядов и от слов.
Этот спектакль ему уж не премьера.

Души людской тоска, тайга!
Он славный зверь.  И худо без него живётся.
Но торопливо и не нужно звать его.
Он сам придёт и больше не сорвётся.

Оригинал:


Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
 
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
 
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.