Розвіються вже спогади прощань,
Як повернеться син в обійми мати,
І вже не буде сильних так страждань,
Якщо живим вже зможе сина обійняти.
Вертайтесь хлопці, вас бо дома ждуть,
Хай грець бо той війні, нащо такі бо втрати?!
Але не чують хлопці, мруть, у кожнім дні вже мруть,
Немає в світі ні любові, ані правди.
А мати молить обрис, він глухий,
Не чує і йому її не прикро,
-До дому повертайся, синочку, живий;.
Це шепотіла мати, але голос зникло.
Розвіються вже спогади прощань,
За тебе мати молить, може досить тяжких цих чекань?!
Розв ються вже спогади прощань
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117112805884
Свидетельство о публикации №117112805884
Рецензии