Сьогоднi уперше снiгами заплакало небо

Сьогодні уперше снігами заплакало небо,
чи може то осінь сміялась,
розхристана вкрай.
Нема нас в майбутньому,
час забувати про тебе, –
твоє мудрування й за роки утрачений рай.
Жила і надіялась,
з дум прибирала фантоми,
признання твої зберігала таємно в душі.
Хто каже, що серце в чеканні не відає втоми,
той черствий і просто з натури складає вірші.
Не мрію про вчора і
важко недавнє забути,
засніжене небо,
не видно вгорі навіть зір.
А стежка до тебе сьогодні веде до спокути,
здається, її оминає пташина і звір.
Нічому не вірю!
До літери казка відома.
Пустих обіцянок закрию фальшиву казну.
Збагну, що не в небі витаю,
насправді я – вдома,
поверну у душу,
зґвалтовану болем, весну.


Вольный перевод: Ольга Васильевна Кайдалова 2

Сегодня впервые снегами заплакало небо.
Быть может, так осень смеялась,
Распахнута вкрай.
В грядущем нас нет.
Позабыть тебя – время, а мне бы
Тебя позабыть и навеки потерянный рай?
Жила и надеялась,
Мыслей сбирая фантомы,
Признанья твои берегла, словно тайну, внутри.
Кто скажет, что сердце не ждёт
И не знает истомы,
Тот чёрств, и с натуры слагает стихи.
Посмотри!
Не помню вчера
И так важно забыть нам былое.
Заснежено небо, и звёзд в нём уже не видать.
Дорожку к тебе искупленьем сегодня покрою.
Мне кажется, к птицам, к животным - рукою подать.
Не верю во что-либо!
Буквам знакомы и сказки.
Пустых обещаний закрою фальшивый исток.
И то, что не в небе витаю, я скоро пойму.
Взаправду я - дома, я - дома: молюсь и страдаю,
И душу больную цветущей весной обойму.