Я позву себе... Нина Трало

http://www.stihi.ru/2017/11/15/10145


Оригінал:


Я позву себе з минулих літ.
І коли мені озветься тиша,
Я відчую легкості політ,
Як серденько в нім привільно дише.

Там нема душі сумній хули,
Там дощі з розмовами грибними,
І мене так м’яко обплели
Квіти з пелюстками росяними.

Там хмарки замріяно пливуть,
Приховавши часу швидкоплинність,
Там душі приємно не відчуть,
Як снігами диха сива вічність.

А коли замовкне тиші звук,
Заговорить серце обвугліле…
Я відчую в ньому перегук
З тим, що так смиренно відболіло.
30.09.2017 р.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Позову себя из прошлых лет.
И когда сольюсь я с тишиною,
Лёгкости почувствую полёт,
В сердце с благодарностью одною.
 
Нет в душе печальной,  грустной мглы –
Там дожди грибные, мох татами,
И меня так мягко оплели
Лепестки росистые с цветами.

Облака, мечтая, там плывут,
Времени скрывая быстротечность,
И душе пока не до минут,
Тех, в каких снегов седая вечность…

А когда замолкнет тихий звук,
Сердце, что обуглилось, истлело,
Даст сигнал…услышу перестук
С тем, что так смиренно отболело.