Вокзал і мій поїзд, і цей ось вагон,
— Та ні, це не ваш, може ваш десь там далі…
Іду, безкінечним здається перон,
Тут час зупинився, закутий в металі.
Наступний вагон. — Може він буде мій?
Та ні, помилився, зачинені двері,
Там спогади попелом, залишки мрій,
Обличчя знайоме на фотопапері.
Вагон за вагоном, як роки і дні,
І вже по перону гуляє лиш вітер,
А я заглядаю у шиби брудні,
І вгадую слово по залишку літер.
Вокзали і люди; у когось білети,
У когось лиш мрія, а в когось лиш сон.
У когось зупинка — далека планета,
Комусь із дахів проганяти ворон.
Перони і люди; віконечко каси,
— Чи є ще квиток на "Блакитний експрес"?
— Нема і не буде, ви зовсім невчасно,
"Блакитних" немає, не буде чудес.
Вокзали, перони, вокзали i люди
© Copyright: Игорь Стожар, 2017
Свидетельство о публикации №117112601190
Свидетельство о публикации №117112601190
Рецензии
