Я вже давно до серця не беру печалі й радощі.
Вони так дивно схожі...
Як дві сестри. Як у однім кущі розквітлі разом
дві червоних рожі.
Печаль і радість...сторони медалі...
Якою стороною впаде, знаєш?
То ж, не зважай. Це вже прожито. Й далі
іди шляхом своім і прийде вість благая.
Чи добра, чи погана...а благая...
дарована з небес за віру нашу.
За сумніви, гріхи, що ними сповнені до краю.
І сховані в куток душі найдальший.
Я вже давно до серця не беру печалі й радощі.
Вони так дивно схожі...
14 листопада 2017 р
Я уже давно... Укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2017
Свидетельство о публикации №117112402500
Свидетельство о публикации №117112402500
Рецензии