Лина Костенко. Люблю я степь твою...

Люблю я степь твою, дыхание степи.
Мираж селений и мираж колодца.
И как над степью серый журавль стоит,
раскинув крылья на палящем солнце.

Тут следы всех - и половцев, и греков.
Века замкнула на басовый ключ
степи бандура с янтарной её декой,
с голосниками гайдамацких  круч.

Громы грохочут  где-то там в низине.
Люблю я степь твою. Я всё твоё люблю.
Мне одиноко, как в той Красной книге,
последнему, что в небе, журавлю.

Оригинал:

Люблю твій степ і подих твого степу.
Міраж кринички і міраж осель.
Поклавши крила на велику спеку,
стоїть над степом сірий журавель.

Тут всіх було — і половця, і грека.
Віки замкнула на басовий ключ
бандура степу, бурштинова дека
з голосниками гайдамацьких круч.

Громи рокочуть десь там на пониззі.
Люблю твій степ. Усе твоє люблю.
Мені самотньо, як в Червоній книзі
останньому у небі журавлю.


Рецензии