Чужое и своё - перевод стиха Гринченко - Юмор

 Картинка "Деньги с неба" с сайта http://futbol1.io.ua


Перевод стихотворения Бориса Гринченко "Дурень думкою багатіє" (з народного поля)


ЧУЖОЕ И СВОЁ

Жил да был Иван не бедный,
Что любил мечтой победной
Везде деньги добывать,
Клады всюду открывать.

Вот однажды наш Иван,
Свой покинувши диван,
Пошёл в поле погулять -
Огурцами промышлять.

Взял мешок поболе -
И в господско поле.
Тихо полз он по земле,
Словно змейка по траве.

Как к огурчикам подлез,
Мысли встали, словно лес:
"Это ж счастье приплывает!.." -
Уже выгоду считает.

"Нагребу здесь огурцов -
Обойду всех молодцов!
Полный я продам мешок, -
Денег будет кошелёк!"

"Курочку тогда возьму,
И цыпляток получу.
С толком деньги я вложил:
Стаю кур уж получил!"

"На базар пойду с женой, -
Кур продам все до одной,
Вместо них куплю свинью,
Помня выгоду свою".

"Будет нам свиное стадо, -
Колбаса нам тоже надо,
Будем сало продавать
И богато поживать".

"Только — нет! Я стадо то
Есть не буду ни за что:
Я продам его на рынке.
То-то польза мне от свинки!"

"Деньги в оборот пущу:
Лошадь я себе куплю!
Она будет помогать
Деньги в доме накоплять".

"Приведёт она конька -
Нет быстрее Ветерка!
Конь такой уж отличится!
И на скачках он ценится..."

"Я продам его тогда, -
Его купят господа.
А себе куплю я дом,
Огород и сад при нём".

"Огород такой, как поле,
Чтоб росло всё на просторе,
Чтобы всё росло на нём, -
Не нуждались мы ни в чём!"

"И, конечно, посажу
Огурцов одну бахчу.
Но у нас такой народ -
Просто мимо не пройдёт!"

"Ведь всё дочиста сорвут -
Мешки полные упрут...
Ну, да ладно, я тогда
Сторожей найду всегда".

"Я за деньги их найму,
И, чтоб было по уму,
Буду из дому ходить -
Чтоб не спали, их будить".

"Вот пойду по краю поля,
Крикну им: "Не спите боле!
Крепче бдите, или я
Разгоню вас всех с утра!"

Крикнул это вслух Иван,
Хоть и не был тогда пьян.
На бахче ж — такое дело -
Двое сторожей сидело.

Сторожа же те не спали
И Ивана услыхали.
Хвать его за ремешок, -
Был уликою мешок.

Здорово ему досталось -
Чтобы мало не казалось!
И могли б к суду привлечь...
Всё же смог Иван убечь.

Как вернулся он домой -
Долго был он сам не свой.
Не сказал он никому,
Отчего и почему.

Лишь потом, чрез много лет,
Рассказал жене секрет.
Та соседке лишь сказала, -
Вскоре всё селенье знало.

Начали тогда смеяться, -
Над Иваном потешаться:
"Во, как наши богатеют -
И на вЕрбе груши спеют!"     (большая буква Е с ударением на ней)


21 мая 2013 вторник   
Кора Крылова (на Проза.ру)

***
Послесловие Коры Крыловой:

В нашем обществе нередко,
Даже часто так бывает,
Что сменив Жизнь на Богатство,
Человек вдруг забывает
Все понятия и мысли,
Что он прежде утверждал,
Основания, с которых
Он всё дело начинал.

Только всё же остаётся
В нём одно стремленье вечно:
На себя "все одеяла
Он потянет" бесконечно,
И как той старухе в сказке
Рыбка, дед не угодили, -
Так и тем, кто накопленью
Свои жизни посвятили.

9 июня 2013 воскресенье   


Перевод выполнен с книги:
Борис Грінченко.  Твори в двох томах.  Том 1.  Поетичні твори. Оповідання. Повісті. - Київ “Наукова думка” 1990, стор. 160-162.

Текст оригинала в интернете:

 


ДУРЕНЬ ДУМКОЮ БАГАТІЄ
(З народного поля)


Наш Іван кохавсь у мріях:
Думкою літає
Та скарби усе знаходе.
Гроші здобуває.

Одного разу пішов він
На баштан до пана:
Огірочки молоденькі
Звабили Івана.

Взяв мішок Іван з собою,
Повен щоб набрати,
Та й почав він до баштану
Стиха плазувати.

Як підліз до огірочків,
Став він і гадає:
— Це, їй-Богу, мені щастя
Зараз набігає.

— Наберу сих огірків я
Повну лантушину,
А тоді візьму за їх я
Добру копійчину.

— За ті гроші собі маю
Курочку купити.
І та курочка курчаток
Буде нам водити.

— Я візьму оті курчата
Та й пошлю я жінку
Їх продати, і куплю я
За ті гроші свинку.

— Наведе мені та свинка
Поросят чимало,
Будуть в мене і ковбаси,
Буде в мене й сало!

— Тільки — ні! Ті поросята
Я не буду їсти,
А як виростуть, то їх я
Теж продам у місті.

— За ті ж гроші всі куплю я
Добрую коняку,
І вона робити буде
Нам роботу всяку.

— А до того приведе ще
Лошачка такого,
Що швидчішого не буде
Коника ні в кого.

— Лошачка того продам я,
Хату щоб купити,
Біля хати ж щоб садочок:
Вишеньки та квіти.

— А там далі і город щоб
І його чимало.
Бо я хочу, щоб на ньому
Все там виростало.

— Огірків теж насадю я,
Бариша щоб мати...
Тільки горе, що такий то
Вже народ наш клятий:

— Не вдержиш і огірочка,
Вирвуть все до краю...
Ну, байдуже: сторожів я
Добрих понаймаю,

— А сам вийду потихеньку
Із своєї хати
Та й піду у сторожів тих
Варти вивіряти.

— Так піду я понад краєм
Та й гукну: — Не спіте! —
Гей, чи чуєте?! Город мій
Добре бережіте!

Та й згукнув Іван, мов справді
В нього вже те діло:
На баштані ж тому двоє
Сторожів сиділо.

Як почули вони Йвана,—
Кинулись до нього,
Та й піймали зараз в руки
Із мішком дурного.

Попобили бідолаху,
Мали ще й в'язати,
Та вже вихопився якось
Та мерщій тікати!

Як вернувся,— ще довгенько
Чув побиту спину,
Та нікому не хвалився
Про свою причину.

Та вже потім жінці якось
Розказав се діло,
Та — сусіді; трохи згодом
Всюди облетіло.

Почали тоді сміятись:
— Он як наші вміють,—
Що думками із нічого
Швидко багатіють!..

18 (ЗО) квітня 1892