I над панами я пан...

  Коли слухаєш пісню «Ніч яка місячна…», на чудовий вірш «Виклик» (1870р.) Михайла Старицького,
то починаєш відчувати справжню українську душу, її прагнення до волі та миру.
Любіть Україну, наш працьовитий, добрий народ, і вам завжди буде посміхатися доля.
Ця пісня – обличчя моєї країни. Это музыкальное послание никого не оставит равнодушным,
если ещё живёт чуткое верное сердце, дарящее юношеский максимализм.
Многие певцы поют эту дивную песню, награждая неповторимыми аккордами любви и радости,
которые делают человека добрее и светлее, мудрее и терпимее.
Послухайте цю пісню у виконанні С.Вакарчука, О.Вінника, О.Подоляна, Д.Гнатюка,
О.Горбунова, Р.Ібрагімова, А.Солов’яненка, О.Малініна, В.Косарєва, О.Пономарьова,
і вона назавжди змінить ваше відношення до моєї рідної країни в кращу сторону.
Україна прагне до мирних, рівноправних стосунків, каже війнам – Ні!
Я голосую за МИР! Людина понад усе! Хай нам світить сонечко і завжди щастить.

     «Ты знаешь, так хочется жить... Наслаждаться восходом багряным.
     Жить, чтобы просто любить… Всех, кто живёт с тобой рядом.
     Ты знаешь, так хочется жить... Просыпаться с тобой на рассвете.
     Взять – и кофе сварить, пока ещё спят все на свете.
     Ты знаешь, так хочется жить... Как не напишут в газете...
     Взять и всё раздарить... Жить, чтобы помнили дети.
     Ты знаешь, так хочется жить... В ту минуту, что роковая...
     Всё плохое забыть, всех простить… Лишь прощение – спасение, я знаю».



    НІЧ ЯКА МІСЯЧНА… (ВИКЛИК)
        МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

                ***
Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай!
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
                ***
Сядемо вкупі ми тут під калиною,
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться полем туман.
                ***
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
                ***
Небо незміряне всипане зорями –
Що то за Божа краса!
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса.
                ***
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.
                ***
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько:
Тепло – ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
                ***
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Нічка приспала всіх та сном окутала –
Ані шелесне в гаю!
                ***
Сплять вороги твої, знуджені працею, –
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окраденим долею нашою,
Й хвиля кохання – за гріх?


https://www.youtube.com/watch?v=F3d59LsWJg8