Як це було...

Не чути нащадків козака Мамая
Чи кобзи - та й лірників ледве знайдеш
А  де кобзарі? навіть згадки  немає...
Почув нещодавно... Ви взнаєте теж…

Казали -  в Москву… На пісенному з*їзді
Всіх  вразити,  грою забрати в полон…
Та десь на заметенім снігом роз*їзді
Чомусь зупинився отой  ешелон.

Хоча  - ні вокзалу  нема,  ні  перонів,
Житла  взагалі  -  що найменших ознак.
Забрязкали  засови змерзлих  вагонів
На  гавкіт скажених патрульних собак,

На сині шинелі,  червоні петлиці,
Що теж – таки  звично  шикуються в ряд,
На вітром грудневим розпалені лиця
Сліпих виконавців  розстрільних  команд.

Та і  глядачів  ані жодних навколо,
І студить  долоню  важкий карабін.
А щоби  зігрітися –пляшка   по колу,
Та й  свідків  бракує – Погляньмо… один

Малий  поводир  виповза з крутояру
В холщовый  рубасі, червоній від  плям.
Регоче конвой,  відтягаючи псяру -
Шкода навіть кулі,  замерзне і сам…

На рейках стоять  спорожнілі вагони,
Що понад три сотні  привезли  митців,
А з яру ледь вітром доносять   прокльони
Червоним катам кандидати в мерці.

Виставу  криваву  підсвічують зорі
Та вістря багнетів  у  світлі  багать,
А  черги  шматують повітря  прозоре…
Ці свідки все бачать … Німі.   І мовчать.

Лише уявіть - тільки б дивом здалося,
Щоб  вижити там у  тій страшній  порі -
Не віриться, все ж    тому  хлопцю вдалося
Відлежатись  десь   у гостиннім  дворі.

Та тільки  все  знов  постає, мов химери…
Про що розповів – пам'ятайте про них-
Як  падали ці українські Гомери
Без  ліри  і  кобзи... босоніж... у сніг...