Покликання
Сон волонтерки Лесi Малькiв
Вiйна вирує навкруги,
Без жалю крає Україну,
Ось-ось пiдступнi вороги
Наздоженуть мене й дитину.
Не розумiю, хто я є:
Її сестра чи, може, мати?
Але покликання моє –
Оцю дитину врятувати.
Я майже вибилася з сил,
Бо переслiдує страхiття,
Вкривають душу кров i пил -
Знаки вiйни i лихолiття.
Хтось щиро руку простягнув,
Своє життя поклав на чати,
Зорею в небi промайнув –
Мене й дитину рятувати…
Гiрке покликання моє,
I серце крається вiд болю…
Скажи, дитинко, хто ти є?
У вiдповiдь почула: “Воля…”
Я прокидаюсь вiд вiйни,
Подушка вимокла сльозою.
Той жах i втеча – тiльки сни.
По даху дощ шумить з грозою.
2017
© Copyright: Валерий Димыч, 2017
Свидетельство о публикации №117112304610
Свидетельство о публикации №117112304610
Рецензии
Ще віддільються її сльози,
Братам - катам. Нас не зломити.
Ми вільні! Будемо в світі жити,
І не як воли, в ярмі ходити.
З повагою,
Михаил Онищенко 23.11.2017 14:12 • Заявить о нарушении
Братам - катам. Нас не зломити.
Ми вільні! Будемо в світі жити,
І не як воли, в ярмі ходити.
З повагою,
Михаил Онищенко 23.11.2017 14:12 • Заявить о нарушении
Я не радiю з того, що вiдiллються. Менi жаль усiх, хто понесе на собi тягар провини за смертi й ненависть. Але вони зробили свiй вибiр. А ми - свiй. Маю надiю, що бiльш нiколи не повернеться той ганебний час...
Валерий Димыч 23.11.2017 16:34 Заявить о нарушении
Валерий Димыч 23.11.2017 16:34 Заявить о нарушении