Дорога мiж Криворiвнею та Верховиною.. М. Юдовский

Оригінал:

 
Дорога між Криворівнею та Верховиною
була такою,
ніби небо зійшло на землю лавиною.
Оторочена з одного боку рікою,
а з іншого горами, порослими лісом,
вона петляла, зводилася на диби,
розсипалася то дрібним, то грубим бісом,
то текла, як цівка з пораненої губи.

Я гортаю дні того року, наче щоденник
із засохлими плямами – немов пролилася чарка.
У Криворівні проповідав священик.
У Верховині віщала стара мольфарка*.
Ми відвідали їх місце обітоване,
спілкувалися з ними. Час застигав, як глина.
«Коли вже скінчиться війна, отче Іване?»
«Коли вже скінчиться війна, бабко Калино?»

«Буде на світі щастя і нам і вам».
«Для злих і для добрих росте на Різдво ялина».
«Терпіть і молиться», – мовив отець Іван.
«Терпіть і молиться», – сказала бабка Калина.

Ми повертались. Дорога збігала вниз,
здіймалася вгору. Упереміш з дровами,
гуцули везли на санях додому хмиз
і віталися з нами, киваючи головами.
Ми повертались. Здавалося – стерлися грані
між вірою та відьомством наприкінці
часів. У небі над нами летіли піраньї.
І чорні лебеді на нерест ішли в ріці.
© М.Юдовський


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Дорога меж Криворивнею и Верховиною
была такой,
словно небо на землю сошло лавиною…
дугой
окаймленная с краю,  извилистою рекой,
а  с другого  – горами, поросшими диким лесом…
петляя,  вздымалась она на дыбы,
рассыпалась то мелким, то грубым бесом,
растекалась, как струйка из рассечённой губы.

Я листаю дни года того, как листают дневник,
что с засохшими пятнами, как от пролитой чарки.
В Криворивне священник, пророча, застыл на миг.
В Верховине вещала гаданья свои мольфарка*.
Мы до них добрались…в те места, что обетованны…
И общались неспешно, а время застыло глиной…
«Ну, когда же с войной распрощаемся, отче Иване?»
«И когда же закончится бойня, а, бабка Калина?!»

«Будет счастье на свете, придёт оно к нам и к вам».
«И для злых и для добрых растёт к Рождеству ялина»**
«Так терпите, молитесь», – промолвил отец Иван.
«Вы молитесь с терпеньем», – нас бабка вела, Калина.

Возвращались назад. А дорога сбегала вниз,
снова – в гору потом. Вперемешку везли с дровами
нам навстречу гуцулы – из веток и сучьев хмыз***
и здоровались с нами, кивая нам головами.
Возвращались домой… и  казалось, исчезли грани
между верою и ведьмачеством перед концом
времён…в небе чёрном летели над нами пираньи,
и на нерест шли лебеди – чёрным сплошным венцом.

Коллаж мой

*Мольфа;р (укр. мольфар) — в культуре гуцулов — человек, который, как считается, обладает сверхъестественными способностями, знахарь, носитель древних знаний и культуры. Мольфары занимаются целительством, управляют силами природы (например, погодой), используя для этого заклинания, особые предметы, травы.
** - ялына - ель(с укр.)
*** - хворост, валежник – с укр.
(видео о встрече с мольфарами...)