сподiваюсь, що в останн я пишу тобi стiшок
але в тебе є здібності мовні
час від часу вночі раптово переписки
як все так пройшло, от зараз - мов ні -
чого ні-коли зовсім не казали
але що уж там, і правда нічого
ти ніколи не ішов з вокзалу
хоч зустріти там було кого
як прекрасно мовну зброю вдіти
пам'ятаю, як сподобався мій вірш
ми такі веселі були діти
я про тебе всі прощання між
пелюстками листиків з конспекту
дивлячись на вулицю, ховала
буква-місяць нам у слові "секта"
зустрічалась двічі. але мало
якось дуже мало спілкувались
якось дуже сильно дратували
і при цьому, кожний вечір сили
набували. як мої провали.
сподіваюсь, більше так не буде
уявляєш, плакати щоночі?
в травні, ох уж як дивились люди
замість моря - щоб дешевше - в очі
зараз думаю, можливо, що словами
я так здібно жонглювала, щоб не поняв
ах ах ах, я згадую, як мами
піклувалися, якщо в нас телефони
були поруч, але ми - далеко
чи були насправді ми з тобою?
хочеться мені, щоб цей переклад
не зістався. ні за що. порою
уявляю, щоб було, щось б б;ло
може, щастя - як у кожної Тетяни?
як ти думав, я хоч щось забула?
ти прикинь, я навіть щас не п'яна.
після кожної строфи писати важче
я про тебе і писала тільки
більше нікому було, прості, в цій раші
взплили строки "вєсь тот год - ошибка"
якщо б рік. чому я й досі хочу
в переписки в ці холодні ночі?
Свидетельство о публикации №117112106334