Лина Костенко Поэзией утерян камертон

Лина Костенко «Поэзией утерян камертон»
(перевод Владимира Туленко)

Поэзией утерян камертон,
В ней дирижируют коленом и локтями.
Задребезжали тон и обертон,
И нафталин от скрипки первой с нами.

Поэзией утерян камертон, -
Не сказочной сиренью пахнет нынче.
И смотрит, словно скрюченный питон,
В глазницы слова даже ключ скрипичный.
 
У правды разболелась голова
От чеснока, политики, гудрона.
От правды отделённые слова
Бегут куда-то в серости перронов.

Стихи уходят, словно поезда.
И бутафорские гремят на рельсах строфы.
А вот куда бегут они? Куда?
Поэзия на грани катастрофы!

Догоним? Сможем ли остановить?
Летят вагоны, ветер свищет только…
Как в будущем мы сможем все прожить?
И, как в глаза посмотрим мы потомкам?

*****

Ліна Костенко «Поезія згубила камертон»

Поезія  згубила  камертон.
Хтось  диригує  ліктями  й  коліном.
Задеренчав  і  тон,  і  обертон,
і  перша  скрипка  пахне  нафталіном.

Поезія  згубила  камертон.
Перецвілась,  бузкова  і  казкова.
І  дивиться,  як  скручений  пітон,
скрипковий  ключ  в  лякливі  очі  слова.

У  правди  заболіла  голова
од  часнику,  політики  й  гудрону.
Із  правдою  розлучені  слова
кудись  біжать  по  сірому  перону.

Відходять  вірші,  наче  поїзди.
Гримлять  на  рейках  бутафорські  строфи.
Але  куди?  Куди  вони,  куди?!
Поезія  на  грані  катастрофи.

І  чи  зупиним,  чи  наздоженем?
Вагони  йдуть,  спасибі  коліщаткам...
Але  ж  вони  в  майбутнє  порожнем!
Як  ми  у  вічі  глянемо  нащадкам?!