Село Користь

Хай піде усім на користь
Що розкажу вам про Кристь.
Це село. Район Корецький.
Люд жиє тут не турецький.
Не татари, – кий-русини
Населяли цю країну.
Хто б це селище не нищив –
Лиш пішов від нього нищим.
Край свій люди боронили.
Не лякала смерть й могила.
Люд лиш прагнув миру й щастя,
Вберегти хіба це вдасться?...

             ***
Війни, бомби і окопи.
Й німці, наче ті циклопи…
Обхопили колгосп «Ленін»,
Оточили колгосп «Сталін»…
Плачуть вербочки зелені
Прізвища односельчанів…
Пам’ятка пече на плитах.
Кров’ю смерті щастя вмите.
Стільки суму, стільки болю…
Даруй Боже селу волю.
Впав снаряд – стала площадка,
Мерли й діти – янголятка…
Землю й кров війна змішала.
Бузувірське смерті жало!

                ***
Та… повернемось у миті, –
Колос в’ється в мирнім житі…
Хочу щось вам  оповісти:
Більшовицькії «фашисти»
Тут над вірою глумились.
Всі ікони тут палились.
Там де місце магазину –
Обливали їх бензином.
«Віра – це облуда люду!»
Гасла кидали усюди.
Руйнували кладовище,
Що стояло трохи вище.
Розбивали з гробів плити,
Щоб фундаменти залити.
Закопали плащаницю
Віри й святості скарбницю.
І лягли тоді прокляття
Любі сестри мої й браття.
Плакав Бог в своїй скорботі
Сатанинській тій роботі.
Майорів лиш прапор крові –
Й смерть текла з водою в рові.
Тиф забрав чи пропасниця?
Хіба так чинить годиться?
В дрова зрубані ікони…
Смерті жало. «Власть» мамони.

Криж подій влади блудниці –
Хрест на білій шовковиці.
Хрест з дівочої могили
Який й часу не під силу.
Обійшли всі стороною
Під час страшного розвою
Ту могилку. Лиш стоптали.
Де була? Не всі це знали.
Приїжджали батько й мати
Щоб дитя переховати.
Але черстве серце люду
(Не уникнуть тому суду),
Не приклало всіх зусиль.
Знав Петро. Не знав – Василь.
Не дізнавшись достеменно –
Поклонилися смиренно.
Жаль пече і душу «гложе»…
Як би ж знали! Якби… Може…
Прости, Господи нас. Боже!
Тут? Не тут? Можливо…? Схоже…

Певно й тих батьків немає…
Повно ж  – тих, хто місце знає.
Звести б пам’ятку подіям…
Часто ж – зводимо злодіям.
Не цінуємо ми святість.
А в житті все має вартість.
Бог не встане з плащаниці
Поки люди в вірі ниці.
Кожний хай плекає віру.
Ставить пам’яті офіру.
Коли є десь кладовище –
Знай, є й той , хто трохи вище.
Бо уся могили сутність –
Бога в ній свята присутність.
Прийде час, що все завершить.
Як ти в очі глянеш… «першим»?
Чи ж піднімеш очі чесні
Коли встанемо воскреслі?

Хто вбиває людську віру –
Рівний той по силі Звіру.
Не рубай святі ікони, –
Це Хреста живого стони.

Користь, Божа плащанице,
Вздовж дороги крижанице!
Над тобою Бог піднявся,
Коли  жаром ранок взявся.
Тут Господь живе у людях
Які серце в праці трудять.

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2017
01.11.2017 р.
11:29

ПРИМІТКА:

  КОРИСТЬ — село в Україні, в Корецькому районі, Рівненської області.

  АРХЕОЛОГІЯ

  У 5-3 тисячолітті до нашої ери поблизу села було розташовано кілька поселень так званої трипільської культури. Їх племена займалися землеробством, скотарством, рибальством. В І тисячолітті до нашої ери тут проживали жителі епохи раннього заліза. Основними їх заняттями були землеробство, скотарство, на що вказують знайдені серпи, коси. Знахідки кістяних проколок, від глиняних пряслиць до ткацького верстата, свідчать про розвиток шевської справи.
Часи Київської Русі

   Вперше село згадується в 1577 році.

   Між ІХ та ХІІ століттями село Користь входило до складу Київської Русі. Під час монголо-татарської навали в ХІІ ст. поселення було повністю знищене і на деякий час припинило своє існування.

   У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

   З кінця ХVI ст. село входить до складу Луцького повіту Волинського воєводства Речі Посполитої. Понад два століття тривав процес насильницької полонізації села.
В 1870–1880 роках в село переселяються німці. 30 сімей на захід від села утворюють свою колонію.

   РАДЯНСЬКА ВЛАДА

   Радянську владу на селі проголошено в січні 1918 року.

   Весною 1941 року в селі організовується колгосп імені Леніна. На німецькій колонії також утворили колгосп ім. Сталіна.

   Мирне життя користівчан перервала війна. Німецькі війська окупували село 5 липня 1941 року. До Німеччини вивезено 10 юнаків та дівчат, троє з них додому не повернулися. 13 січня 1944 року село визволили від німецьких загарбників. За роки війни з села на фронт було призвано 150 чоловіків. Не повернулося та пропало безвісти 75 односельчан.

   В післявоєнний період мирне життя почало налагоджуватися.

   ШКОЛА

   Поряд з культосвітніми закладами над автошляхом на площі близько 2 га землі розмістились з навчальними і допоміжними спорудами сільська середня школа.
Створена середня школа на базі реорганізованої в 1957 році неповно-середньої. Головний навчальний корпус на 464 учнівських місць збудований і введено в дію в 1980 році. Обладнано навчально-дослідну ділянку, кролеферму, теплицю, 2 спортивні майданчики, географічний майданчик, майданчик по вивченню правил дорожнього руху, автодром, «зелений клас» і т. д.

   АРХІТЕКТУРА

   На західній окраїні села знаходиться, збудований більше ста років тому німецькими переселенцями млин.

   На північній окраїні села розкинулись господарчі споруди і підрозділи (гаражі, механічна майстерня, склади, пилорама, ковбасний цех, тваринницькі ферми, адміністративний будинок) колишнього радгоспу.

   На південному заході з сходу на захід села стрілою витягнулася вулиця Колонія, збудована ще в XX столітті німецькими переселенцями. Добротні будинки і надвірні споруди залишились як пам'ятник високій культурі, працелюбності колишніх їх господарів.

   ПАМ’ЯТНИКИ

   Могила воїна радянської армії та пам'ятник воїнам-односельчанам. За могилою невідомого солдата на постаменті прямокутної форми 1967 р. встановлена скульптура радянського воїна з автоматом у правій руці, вінком — у лівій, в скорботі схилив голову перед прахом загиблих бойових товаришів. На меморіальних плитах, перед постаментом, викарбувані військові звання, прізвища 72-х земляків.

За метеріалами Вікіпедії
(авт. скороч.)



   ДОСТОВІРНА АВТОРСЬКА РОЗПОВІДЬ ЗА ІНФОРМАЦІЄ, ОТРИМАНОЮ ВІД ОДНОСЕЛЬЧАН

Мало кому навіть із односельчан відомо, що два спортивні майданчики утворені на місцях падіння фашистського снаряду та бомби. В зв’язку з чим вони у порівнянні з загальною територією розташування «Старої» школи є розміщеними нижче. На сьогодні це помітно значно менше, ніж у часи мого навчання.

   Початок вулиці Шкільної, городи зліва від неї, та місця розташування колишніх шкільних гаражів – колишнє кладовище, яке було зігноровано за радянських часів. Могильні плити та кам’яні хрести були зняті, розколені на окремі частини та використані частково як каміння для фундаменту цих гаражів.

   На місці сучасного  Центру торгівлі: кафе-маркет «Рікос»  спалювались ікони з місцевої церкви та Корецької (сьогодні Корецький Миколаївський Собор). Окремі односельчани близько третьої ночі перед днем їх спалення (наказ тодішньої влади) за власною волею та всупереч владних приписів та заборон, таємно викрали декотрі ікони, а також плащаницю і переховали хто де міг. Плащаниця була закопана. В окремих односельчан по сьогодні збереглись ікони з Корецького Собору.

   На забутому і сплюндрованому кладовищі була могила 18-річної дівчини, яка померла від тифу. Ця могила врізалась у пам'ять окремим односельчанам. Камяний хрест з цієї могили досить довго знаходився на дереві білої шовковиці, розташованій на території «Старої школи». Зараз він знаходиться на одному із дерев приватного саду односельчан, чиє помешкання межує з «Старою школою».

   Родина померлої дівчини приїжджала до села, зверталась у Користівську сільську раду з дозволом на перезахоронення, але не отримала інформації про кладовище.  Мешканці старожили села не були належним чином опитані  і родина не змогла знайти могилу. Сумно, що жінка-очевидець тих глибоких сумних часів, яка використовувала означений хрест з могили, не змогла згадати чи просто, можливо, не надала значення або побоялась відповідальності, тифу, тощо... і, за розповіддю односельчан, забулась про місце розташування могили, з якої їй вдалось зберегти хрест. Як розповіли, родина померлої 18-річної дівчини приходила саме до неї.

   Очевидці всіх вищевикладених мною подій поділились зі мною інформацією, показали місце розшукуваної могили.
 
   Ось саме в зв’язку з цим, у мене виникло бажання у віршованій формі привернути увагу людей до подій давно забутих часів, закликати до переосмислення та взяти у серце уважність до всього що відбувається у кожний момент проходження нами земного шляху.

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2017

01.11.2017 р.