Стрибок
Вже вуста, мов гарячі згустки, повзуть униз.
Ти-із тих орхідей, що лишають незгойні рани,
а на персах солодких - перлини раптових сліз...
І фортеці мої ти так легко здолаєш - знаю.
Твої пальчики білі торкнуться самого дна...
А стебло язика раптом стане ключем від раю,
де мене на світанку чекає - стрибок з вікна...
Свидетельство о публикации №117111804008