Кладе на лоба палку долоньку
Сумними пальцями чiпає кучерi
Така крихка, ламка та тонка
Чи то замріяна, чи то засмучена.
Вдивляється пiд свiтлі вii
Що ледь-поледь згортають краплями
I по щоках пускають лоскотно
Дорiжки спогадiв про вересень,
Не озираючись та не жалкуючи
торкає крихiтнi промiнчики
Та пригортає iх до трупикiв
Померлих квiтiв. iх бутонами
I пелюстками потьмянiлими
Вбирає коси непокiрливi
Цiлує, пестить i голубиться
Твого чола моя любов…
25.08.2017
Коли нiч не спиш у потязi...
© Copyright: Марина Кириллова, 2017
Свидетельство о публикации №117111707521
Свидетельство о публикации №117111707521
Рецензии