***

Зима мимоволі всотується в шкіру, по жилах тече
Вогнетривким сиропом з чорних полів.
Немовля за стінкою плаче й плаче. І ще
Менш розумієш, чого й до того не розумів.

Сепараційна тривога чи просто сум
Недопрожитих днів, не зігрітих рук.
Шалена злість на ту матір, на ту природу і на той зуб,
І на стіни хрущовок, що не ізолюють звук.

Дим пропливає колом в густій пітьмі,
Стелиться крига, множиться сивина.
Бачиш, нова людино, які то дні,
Бачиш, який тут кожен з нас одинак.

Падай у сни, - шепочу - заколишу,
Мовчки потішу. Подумки пригорну.
Кожного з нас лякає сторонній шум.
Кожен плекає власну свою війну.

Кожен вчепився в перше-ліпше тепло,
З неба жадає див, чи, принаймні, знак,
Що є ще світ за іднівіючим склом,
Що вже в дорозі перша твоя весна.

Люлі і люлі – стелиться понад плач,
Люлі і люлі – фоном серцебиттю.
Тиша вкриває ніч. Засинай і бач:
Спокій і є життя. Тільки вір життю.