Винсент

 
...над полем, над полем,над болем - вібрує Небо
...вібрує під Небом зерном золотим - Земля...
Ти знаєш... Самотність - вона проника між ребер -
малює дорогу - й дорога веде в поля

такі золоЧЕні!...аж їм ні кінця, ні краю...
А ти поміж ними - Творця недолугий клон.
...і все що лишається - випустити цю зграю-
крізь отвір у серці - цю зграю гірких ворон,

які вже чекають на постріл... пора... ворони...
ще подих... ще помах...ще пензля один мазок...
Ти знаєш... Самотність - це те,що невиліковно.
Ти знаєш... Самотність - це те,що невиліковно.
Ти знаєш... Самотність - це те,що невиліковно.

(Вінсент посміхнувся. Вінсент натиснув гачок.)


Винсент

... Над полем, над полем, над болью - вибрирует Небо.
Вибрирует золотом зерен внизу - Земля ...
Ты знаешь ...оно - Одиночество - там, между ребер
рисует дорогу - дорога ведет в поля

в такой позолоте! ... Полям- ни конца, ни края ...
А ты меж колосьев - Творца неудачный клон.
И время приходит - пустить на свободу стаю
что в сердце томится - горькую стаю ворон

что выстрела ждут- не - дождутся ... пора ... вороны ...
Глоток кислорода ... и кисти один мазок ...
Ты знаешь ... Одиночество - это неизлечимо.
Ты знаешь ... Одиночество - это неизлечимо.
Ты знаешь ... Одиночество - это неизлечимо.

(Винсент улыбнулся. И просто нажал курок.)