Втриматись...
Ти не відчула?
То прірва
в темряві знову гукала когось...
Думав, що зайве, нарешті, відірве!..
Бачу, що дурно.
Воно не збулось...
Дихаєм киснем з пляшок від текіли...
Мріємо вдосвіта чадом нічним...
Як ти гадаєш: ми цього хотіли?..
Серце - вогонь!
Але й мозок - не дим...
В крапках...
Таких безнадійно відкритих
світові ком і скуйовджених рим...
Бачиш, то нас намагались спалити
хмизом заклять...
Понад світом пустим
вічність вбирає закраплену хустку,
знову ховаючи щастя стежки...
Сонце?
Та ось же, у тіні пелюстки
з ще не холодної нині руки.
Правлю старого: я - є, і я - буду
спогадом руху на фоні Землі.
Втриматись...
Ти не відчула?
То грудень
вже розставляє пляшки на столі...
Погляд у дзеркало
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117111301675
Свидетельство о публикации №117111301675
Рецензии