СИНЬ

Пам’ятi Андрiя Дерила,
загиблого вiд поранень
пiд Краматорськом  09.07.2014

Синь безкрая на небi, та хмари вже тиснуть на серце,
Вiн вимолював дива, щоб скрiзь панувала любов,
Заповiтна та  мрiя була, мов надiї джерельце,
Тiльки зло  не здається, несучи страждання та кров.

Йде вiйна  за майбутнє, i втрати на нiй неминучi…
Так хотiлося вiрити, що переможе життя.
Смерть пiдступна пiдкралася  в темрявi, душi крадучи,
Кулемет не змовкав над вiдлуннями  серцебиття.

Ще два тижнi потому тримався зi смертю в двобої,
В госпiтальнiй палатi вiд ран то стогнав, то кричав,
Без свiдомостi марив, благаючи склянку з водою…
Та звязок iз життям з кожним днем поступово втрачав.

Йшов  по  лезу  буття,  поринав у безодню згасання,
Навiть сонячний промiнь старався тримати його,
У повiках застигла  остання сльоза вiд страждання, ¬
Cмерть  до себе   забрала безжалiсно ще одного…

Вже не може знущатися бiль крiзь потрощенi скронi, 
Розчинилися хмари, небесну залишивши  синь…             
I  промiння взяло його в  cонячнi теплi долонi 
Й понесло обережно до Бога, в свою височiнь.
                2017