Час губить дні - пір"їнки власних крил.
І падає, безсилий, на дорогу,
немов Ікар, що переоцінив
себе і не прийняв пересторогу.
А ми лишаєм батьківські місця,
потрібні нам, як мертвим птахам гнізда.
Нам треба лишень взяти олівця,
крутнути глобус і - замкнуть валізу.
Ми палимо вже пройдені мости,
Роз"єднуєм вокзали і причали.
...А Всесвіт ронить крапельки-світи,
Яких ми все життя не помічали.
Час губить днi...
© Copyright: Светлана Похилько, 2017
Свидетельство о публикации №117111210121
Свидетельство о публикации №117111210121
Рецензии