Украина

        Україно, ти – моя любов, ти – мій біль…

Сини мої, я – ваша мати,

Мене Україною звати.

Я хлібчиком вас годувала,

Джерельной водой напувала.

Вітрами я вас колисала,

Сопілкою пісні співала.

Сини мої, любоньки, діти,

Чому лани мають горіти?

І села в вишневому цвіті,

Зруйновані, чуєте ,діти?

Чому помирають маленькі,

Чому плачуть жінки старенькі,

Чому замість хліба та жита,

Сорочка плямована вдіта…?

Чому десь гримлять, та не грози,

Чому в очах матінки сльози,

Чому розривається серце,

Від болю за вас , мої діти,

Чого вам, рідненькі, ділити?!

Ви діти  мої – України!

Чи ті, що живуть в полонинах,

Чи ті, що в Донецьких степах,

Люблю я однаково вас!

Зберіть зброю, любії діти,

Закиньте, зарийте, спалите!

Забудьте, про кров та ненависть,

По братському ви обіймитесь!

Хай знову до столу на свято,

Прийде і Михайлик , і Міша,

Даринка, Світлана, Наташа,

Щасливою мать буде ваша!

Почуйте мене, Україну,

Вертайтесь в родину єдину!

 Изюм.2014 год