Лина Костенко Цветастые мыши

Лина Костенко «Цветастые мыши»
(перевод Владимира Туленко)

Давно, в годах каких-то шестисотых.
Три века пронеслись, должны признать,
Когда ходить при шпаге было модно,
И казнями толпу увеселять,

Сжигать колдунью только при народе,
Когда науки не мешали жить,
Представьте, дело было в Вышгороде,
Решили как-то Анну осудить.

А было Анне десять лишь годочков,
Её сосед к судилищу привёл.
Багряных только парочку листочков
Последних, что на ветках он нашёл,

Как доказательство он листья бросил.
Они шуршали слабо на столе.
В осеннем солнце яблочная осень
Сметала листья клёнов по земле.

Сосед сказал, и каждый смог услышать:
- Великий суд! Я к вам её привёл.
Девчушка умудрилась сделать мышек
Цветастых из сухих таких листков.

Она лишь сложит только лист к листочку,
Подует пару раз, и мышь бежит.
Поймите, у меня есть сын и дочка,
Игрушек много просто так лежит.

И были мои дети не больными,
А эта ведьма сбила их с пути.
Во сне играют с мышками цветными,
От тех мышей, поверьте, не уйти!

Тогда судья в судейской чёрной мантии
Сказал:
- Жизнь – дело без гарантии.
Волшебниц мы караем по закону.
Перекреститесь вы перед иконой.

А в дымоход летала, или нет?
И причинить успели мыши вред,
Сухарик сгрызть иль в доске сделать норку?
Сосед сказал, что мыши те как раз
Урон такой не принесли буквально,
И, что дела прекрасны в этот час,
А вред скорее от мышей моральный.

Судья спросил: - Они на вас рычат?
- Нет, не рычат… Но уж цветасты слишком.
Два раза дунул писарь на печать…
И приговор готов был для малышки.

Был серый день. И серым был народ.
Был серым стол… И вот для все нежданно
Цветной мяукнул очень яркий кот,
Залив чернилом приговор для Анны.

*****

Ліна Костенко «КОЛЬОРОВІ МИШІ»
 
Давно, іще в шістсот якомусь році,
ну, цебто більш як три віки тому,
коли носили шпаги ще при боці
і розважали стратами юрму,

коли відьом палили при народі,
коли наук не знали ще ладом,—
кажу, давно, кажу, у Вишогроді
підсудна Анна стала пред судом.

Було тій Анні, моше, десять рочків.
Її привів розлючений сусід.
Багряне листя, кілька тих листочків,
останнє листя із кленових віт

було на стіл покладене, як доказ,
і шаруділо тихо на сукні.
Осінне сонце, яблуко-недоквас,
стояло в голих кленах у вікні.

І той сусід сказав тоді у тиші:
— Паноне судді! Я її привів.
Вона робила ... корольові миші
з оцих ось жовтих і сухих листків.

Ото складе листочок до листочка,
два рази хукне — так і побіжать.
У мене діти, в мене син і дочки,
у них цяцьки так жужмом і лежать.

Вони були нормальні і здорові,
а ця чаклунка збила їх з пуття.
Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!

Тоді суддя в судейській чорній мантії
сказав:
— Життя — це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону.

Скажіть суду: вона із димаря
Чи вам ті миші згризли сухаря,
а чи прогризли у підлозі нірку?
Сусід сказав,, що миші ті якраз
такої шкоди не чинили зроду,
що в господарстві наче все гаразд,
а йдеться швидше про моральну шкоду.

Суддя спитав: — Вони на вас гарчать?
— Та,— каже,— ні. Але вони яскраві.—
Два рази хукнув писар на печать...
Сиділа тихо дівчинка на лаві.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув корольовий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.

За матеріалами: Ліна Костенко. Вибране. Київ. Видавництво художньої літератури „Дніпро", 1989, стор. 382 - 383.