404. Василь Стус. Осень крыльями в пазуху бьет...

Осень крыльями в пазуху бьет.
Украина моя осенняя!
Что ж так мало во мне уменья
взвеселить сердце твое?

***

Когда в мой сон заходит Украина –
то без калин, подсолнухов, без солнц,
а в сумерках. Точно вдова, с котомкой
заходит Украина в отчий дом:
воды напиться, пожелать здоровья
и сесть на угол лавки. Отдохнуть
и черный, точно чернозем, со лба
пот вытереть.

***

Сдается мне, живу я в стане мертвых.
Христос с звездою жовтня на сорочке
спешит, чтобы до часа комендантского
всю городскую вымести панель.


Осінь крилами в груди б'є.
О Вкраїно моя осіння!
Чом забракло мені уміння
Звеселити серце твоє?!

                ~

Коли в мій сон заходить Україна —
то без калин, без соняхів, без сонць,
а в сутінках. Як удова, з оклунком
заходить Україна в рідний дім:
напитися, спитати про здоров'я
і сісти скраю лавки. Відпочити
і чорний, як чорнозем, піт з чола
рукою стерти

                ~

Здалося, я живу в країні мертвих.
Христос з зорею жовтня на сорочці
спішить до комендантської години
позамітати всю міську панель.