Там, у блакиті, зіронька сумна,
Все дивиться на землю, позихає,
А місяць-серп не поміча, бліда,
Чому вона всім на ніч пісню не співає.
Що крає серце, тягне що у низ,
Що там побачить кращого? напевно,
Не знає зіронька, що на землі багато сліз,
Бажання в душу лізе, лізе вперто.
Втекти, щоб залишить блакить і батько-серп,
Зірок-сестер забути, міряти шляхи,
А далі щоб спіткать жорстоку, так жорстоку смерть,
Залишаться без зірки-мати дітлахи.
Але у неї буде щастя мить.
Людське те щастя що коханням зветься,
Тому і залишила зіронька блакить,
У спину смерть її таємницею всміхнеться.
Там, у блакит, з ронька сумна
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117110904569
Свидетельство о публикации №117110904569
Рецензии