Мій лицарю незнайдений,
Чекає світ незайманий –
Комусь дістався задарма,
А я плачу мільйон.
Мільйон сльозинок вихлюпну,
В дощах солоних вимокну,
А колихнеться маятник –
Порожній медальйон.
Вже стільки весен втрачено,
Чуттів перелопачено,
І бісиків непроханих
Штрикнуло під ребро!
А ти не йдеш, одурений,
Чужим димком окурений,
Бо серце окамінене,
Холодне, як габро.
Зима спішить з обновами.
Червінцями кленовими
Глузлива осінь-вдовонька
Сипнула з пелени.
Десь бродить половина,
По світу сиротина,
І голос оксамитовий
Вчувається з весни...
Життя ; скрипуче колесо.
Не чуть твого вже й голосу. –
Заснеш в обіймах нелюба, ;
Хіхікає зима. А серце ще пручається –
На щастя сподівається:
Хіба ж на світ з'явилися
З тобою ми дарма? ...
На світі ми з'явилися
З тобою недарма!
Мiй лицарю незнайдений
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117110900428
Свидетельство о публикации №117110900428
Рецензии